В понеділок, 12 вересня, багато житомирян, йдучи на роботу чи по іншим справам, вимушені були змінити свій маршрут пересування по місту через дерев’яний паркан, який перегородив вихід з вулиці Михайлівської на Велику Бердичівську. По стану самого паркану було видно, що його поставили поспіхом, забувши пофарбувати та, саме головне, елементарно загнути цвяхи, які своїми гострими частинами ризикували завдати травм перехожим. А за парканом жваво розпочалися будівельні роботи. Все б було нічого, але декілька «дрібниць» навіяли дуже неприємні виводи.

По-перше. Вулицю загородили без жодних попереджень, просто поставивши «забор».  Пішоходи, які йшли по Михайлівській з Київської у напрямку міської чи обласної ради, вимушені були розвертатися та шукати альтернативний маршрут руху, роблячи гарний гак у сторону провулка Скорульського. Особливо було жаль дивитися на бабусю, яка шкутильгаючи бідкалася: Нащо так іздіваються над людьми, чому немає попереджуючих знаків?  Деякі громадяни, які дуже поспішали, просто банально перелазили через паркан, ризикуючи пошкодити свій одяг та зазнати травм.

По-друге. Такий недолугий підхід будівельників до справи – завдав зайвих клопотів відвідувачам Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради, учням «Сонечка» та музичної школи. Якщо вихованці цих освітніх закладів можуть потрапити до своїх аудиторій та залів через запасні виходи по провулку Скорульського, то жителі та гості нашого міста повинні йти за отриманням довідок та інших необхідних документів через будівельний майданчик, наражаючись на великі незручності.

По-третє. Мені особливо жаль тих підприємців, які мають свій бізнес на Михайлівській. Ще більше турбує доля працівників, які на декілька місяців вимушені будуть залишитися без роботи та можливості забезпечувати свої родини, а це, лише на п’ятачку біля славнозвісних «лавочок», більше  40 чоловік. Яким чином підприємцям сплачувати орендні платежі (одні з найвищих у місті) за декілька місяців вимушеного простою? Де знайти роботу та можливість прогодувати свої сім’ї найманим робітникам?

І взагалі, у житомирян виникає ряд запитань. Чому восени взялися до реконструкції вулиці (коли розпочався навчальний рік та позакінчувалися відпустки), а не влітку, коли є менше пішохідне навантаження та кращі погодні умови? Чому коли взялися до реалізації проекту реконструкції – жодним чином не подумали про людей, простих людей…

Постскриптум. Після фотографування паркану я загнув цвяхи, голіруч, бо на відміну від «реконструкторів» відчував особисту відповідальність перед людьми, які проходячи повз ризикували зачепитися за гострі цвяхи…