Нещодавно познайомився з матеріалами відеоконференції міністра освіти Д. Табачника з освітянами і вкотре переконався – між нами прірва у розумінні проблем педагогів.

Декілька висловлювань пана міністра:

 «Я хотів би звернутися в першу чергу до всіх керівників. Ви знаєте, я не розумію всі ці рознарядки, які йдуть на 18 травня, на те, щоб знов їхати в Київ, пікетувати і таке інше". 

Мій коментар (як вчителя, що працює понад 7 років):

Знаючи ситуацію, яка склалась в нашому Житомирі, не можу уявити собі керівника школи чи дитсадка, який закликає підлеглих до активних страйкових дій. Вони, в більшості, є абсолютно залежними від «владної машини» і будь-який крок у розріз з офіційною позицією буде трактуватися як прояв вільнодумства і ухильництва, що потягне за собою кадрові перестановки. Але освітянські чиновники мусять пам’ятати, що терплячі педагогічні колективи можуть вмить вибухнути багатотисячною силою, яку жоден керівник не зможе, та і не захоче зупинити.

"Можу сказати, що якщо місцеві бюджети можуть щось вирішити, ми будемо за це дякувати… Ви ж розумієте, що травневими мітингами ми бюджет не змінимо", - заявив міністр. 

Мій коментар (як депутата Житомирської міської ради): 

Звучить як іронія над місцевим самоврядуванням. Бюджетні цифри (перший кошик), які були «спущені» урядом нашому місту на 2011 р., залишились на рівні попереднього. Крім того, з прийняттям нового податкового кодексу, кількість місцевих податків також значно обмежена (їх залишилось лише два). Бюджет Житомира «стогне», оскільки жодна галузь не доотримала значних коштів (освіта – насамперед). То про яку допомогу цій галузі з місцевих бюджетів говорить чиновник? Можливо, ми просто про різні держави говоримо?!