24 вересня 2020, 02:05 Житомир: °C
Олексій Ясюнецький
Перший заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради

Правосуддя «по-новому»

Правосуддя «по-новому»

Одним з нововведень Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК) є унеможливлення ігнорування заяви про злочин.

Так, відповідно до частини першої статті 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Звісно, що не треба бути юристом, щоб розуміти, що у разі надходження будь-якої заяви про злочин уповноважена особа зобов’язана її зареєструвати та почати досудове розслідування.

Частина четверта статті 214 КПК вказує, що відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Логіка законодавця цілком зрозуміла. Жодна заява не може бути залишена поза увагою. Слідчий зобов’язаний розпочати досудове розслідування, за наслідками якого прийняти процесуальні рішення, у тому числі й про направлення кримінального провадження до суду з обвинувальним актом чи закриття провадження, якщо з’ясується безпідставність заяви.

Разом з тим, непоодинокі випадки, коли правоохоронні органи, прямо порушуючи вимоги КПК, відмовляють у прийнятті (реєстрації) заяв про злочини. Передусім це робиться для того, щоб зменшити навантаження, не проводити «зайвих» досудових розслідувань, «футболити» безпідставні заяви і т.д. Або ухилитися від притягнення від відповідальності, як у нижче наведеному випадку.

Особа подала заява про вчинення злочину працівниками Генеральної прокуратури України і в порушення вимог КПК отримала відмову у відкриття кримінального провадження.

 

У подальшому особа оскаржила бездіяльність ГПУ до суду… Здається скарга мала б бути задоволена. Адже цитовані вище норми КПК не дають підстав для різнотлумачень.  

Але..як не дивно, самий «гламурний» суд нашої країни – Печерський районний суд м. Києва в особі слідчого судді Москалекно Катерини Олександрівни погодився з доводами ГПУ і відмовив у задоволенні скарги! Ось цей витвір печерського правосуддя.

 

Зверніть увагу, що Катерина Олександрівна у своїй ухвалі не цитує положення частини четвертої статті 214 КПК, згідно якої відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Пані Катерина просто тупо її ігнорує, користуючись тим, що її ухвала не може бути оскаржена, а відтак суди вищої інстанції не надаватимуть оцінку її безграмотності чи грубого порушення норм КПК.    

 Треба також звернути увагу, що представляв ГПУ працівник, стосовно дій якого і звернувся заявник із заявою про злочин. Така собі суддівсько-прокурорська солідарність. Зауважу, що в моїй практиці такий випадок перший. Нажаль якість правосуддя за останній рік не покращилася, а навпаки погіршилася. Будь-яка реформа без компетентного та неупередженого суду не має сенсу…