Замість епіграфу.
Идя в Иерусалим, Он проходил между Самариею и Галилеею. И когда входил Он в одно селение, встретили Его десять человек прокаженных, которые остановились вдали И громким голосом говорили: Иисус Наставник! помилуй нас. Увидев их, Он сказал им: пойдите, покажитесь священникам. И когда они шли, очистились. Один же из них, видя, что исцелен, возвратился, громким голосом прославляя Бога, И пал ниц к ногам Его, благодаря Его; и это был Самарянин. Тогда Иисус сказал: не десять ли очистились? где же девять? Как они не возвратились воздать славу Богу, кроме сего иноплеменника?
Нещодавно почув одну історію від своєї доброї знайомої, яка «дісталася» мені від моєї матері. Ця бадьора розумом і духом жіночка (86 років) колись викладала у моєї мами неорганічну хімію у політехнічному інституті. Так ось, Вчителька була не простою, написала дисертацію, яку, на жаль, не захистила через ліквідацію ВНЗ, у якому повинен був відбутися захист. Була вона талановитою та мала дар від Бога вчити і запалювати серця любов’ю до знань та науки. Ії учні і студенти заражалися від пані Людмили ентузіазмом. Вона могла знайти підхід і до школяра і до студента і до учня вечірньої школи (людини дорослої, яка вже знайшла себе в цьому житті)… Багато з її випускників і випускниць добре влаштувалися. Багато з них стали лікарями. Думаю, зрозуміло, що зв'язок між хімією і майбутньою лікарською спеціальністю проглядається досить явно. Так, одна з учениць пані Людмили, стала у місті поважним неврологом. На жаль, роки не додають сил і здоров’я… Пані Людмила рідко, але зверталася за консультацією до своєї учениці. Але настав такий момент, коли літня людина звернулася до своєї учениці (не зателефонувавши і без черги, а по закону, за направленням, відсидівши велику чергу) і отримала відповідь, що учениця не стане її консультувати. Мабуть, то вимагало великого «напруження сил» або ще чогось…
ЦІкаво, що пані Людмилу добре пам'ятають і вітають навіть із закордону (Канади, інших країн), де також живуть її учні.
Ось так відбувається іноді. «Термін придатності», як виявляється, є не тільки у товарів, але і у людей…. Шкода, що ми часто забуваємо тих, кому завдячуємо тим, що маємо зараз. А коли ці люди просять допомоги, «викидаємо їх на смітник». Адже ми такі «модні і круті»… і що там нам якісь «ніщеброди» з далекого минулого.
Майте вдячне серце і нехай справи говорять голосніше ніж слова.
