19 вересня 2019, 13:36 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

До 1030-річчя Хрещення Руси-України. ГОЛОВИНЕ – КОЛИСКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ НА ЧЕРНЯХІВЩИНІ

37792851_259203774861039_515026515059015680_n.jpg?_nc_cat=0&oh=96afb4f3af41a83a2ce70df5c4cb1605&oe=5C0B4163

Вже більше року ношу в собі ідею написати цю статтю і ось нарешті з нагоди ювілейної дати вирішив донести читачам цікаві історичні моменти зародження української національної церкви на теренах нашої малої Батьківщини.

Як ви знаєте я неодноразово писав про релігійне життя в нашому районі, яке скалось в перші роки радянської влади. Перед тим як перейти до основної теми дозволю собі ще трішки передісторії.
У 1941 році із встановленням окупаційного режиму на території нашого району частково було відновлено богослужіння в храмах та молитовних будинках, адже одним із проявів німецької окупаційної політики стало повне протиставлення себе більшовикам. Щодо цього, поновлення релігійних культів для місцевого населення відігравало неабияке значення. Відродження релігійного життя відбувалося у вигляді відновлення церковної служби, повернення громадам культових споруд та їх ремонт, друк і поширення церковної літератури для місцевого населення.
В області релігійної політики німецьке командування ухвалювало рішення, спрямовані для агітації та заспокоєння населення окупованих реґіонів. В цей час багато вчителів, які втратили роботу ішли служити до церкви, як це не дивно.
Те, що радянська влада намагалася впродовж 25 років з моменту її утворення знищити у свідомості народу, протягом декількох місяців було відновлено окупаційною владою. Про це частково згадує у своїй книзі «Загублене життя трьох покололінь» Володимир Адамович.
Тобто людям повернули їх культові споруди, більшість з яких функціонували до 1960 року.
На пленумі ЦК КПРС у листопаді 1958 р. М. Хрущов ошелешив радянських людей одразу трьома ініціативами: про припинення виконання шостого п'ятирічного плану (1956—1960 рр.) і перехід з 1959 р. до виконання семирічного плану «побудови комуністичного суспільства»; про реформу школи; про зміну партійної тактики щодо релігії та церкви. Оскільки церква заважала «побудові комунізму», компартійно-радянська олігархія на чолі з Хрущовим організувала генеральний наступ на релігійні почуття віруючих і на всі церкви, не виключаючи РПЦ.
Якщо у 1957 р. в УРСР було закрито тільки 10 храмів, то у 1958 р. — 64, 1959 р. — 260, 1960 р. — 747, 1961 р. — 997, 1962 р. — 144, 1963 р. — 526 церков, костьолів, синагог і молитовних будинків. Усього за 1957— 1964 рр. майже половина церковних громад України залишилася без храмів, дві третини монастирів припинили діяльність.
У Черняхівському районі за антирелігійну компанію відповідали голова райвиконкому Ткач та секретар райкому КП України Н. Сідова.
У першій половині 60-го року, за рішення райвиконкому конфісковують та закривають майже всі культові приміщення району, також закривають церкву у Сліпчицях, яку відвідувало багато жителів селища Головине.
Починаючи з 1972 року життя церкви дещо полегшується, частково відкриваються нові храми та відновлюється богослужіння у закритих.
Всеукраїнський Собор УАПЦ 5-6 червня 1990 обрав першим Патріархом Київським і Всієї України Мстислава Скрипника, інтронізація якого відбулася у Софіївському соборі 18 листопада 1990 року.
24 серпня 1991 року Україна стає незалежною, згодом зникає Радянський Союз.
1991 року митрополит Київський Філарет, що очолював УПЦ МП, починає виступати за автокефалію української церкви. 21 травня 1992 року відбувся собор УПЦ (МП) на якому Філарета відсторонено від керівництва церкви. 25 червня було проведено собор, на якому проголошено створення УПЦ КП. Хоча на соборі було прийнято рішення про те, що главою церкви є патріарх Мстислав, сам патріарх не визнав рішення собору, та всіляко дистанціювався від митрополита Філарета. 10 липня Статут УПЦ КП було зареєстровано органами влади.
Після смерті Патріарха Мстислава, відбувся остаточний розкол УАПЦ та УПЦ КП.
Собор УАПЦ 7 вересня 1993 обрав Патріархом Київським і всієї України Дмитра Ярему
Собор УПЦ 21 жовтня 1993 Київського Патріархату — Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира Романюка.
У Черняхівському районі перші громади УПЦ КП почали функціонувати з кінця 1996 року. Саме тоді 129 жителів селища Головине у письмовій формі, з підписами звернулись з проханням до єпископа Житомирського і Овруцького УПЦ КП владики Ізяслава з клопотанням про відкриття в селищі релігійної громади. Як я вже зазначав, 28 грудня 1996 року на прохання єпископа відбулись перші в районі збори санкціоновані місцевою селищною владою. Читачі одразу запитають, а чому не в Черняхові?! А тому, що у Черняхові місцева влада залишилась ще на той час консервативною і посткомуністичною.
Єпископ Ізяслав як заявник на проведення зборів надав можливість оприлюднити свої міркування стосовно створення церковно-парафіяльної громади в смт. Головине настоятелю Бежівської церкви Святої Варвари отцю Антонію, Горбулівської церкви Святого Миколая отцю Володимиру та Слобідської церкви Святого Миколая отцю Івану. Всі троє священиків були ярими прихильниками Москви і всі троє категорично заперечували щодо створення національної церкви.
Попри запеклу протидію промосковських священників, громада селища більшістю голосів проголосувала за створення місцевої общини УПЦ КП.
Перше зібрання української церкви відбулось в смт. Головине 28 грудня 1996 року, де було створено Свято-Макарівську парафію. Того ж дня, щоб освятити і благословити народження першої національної церкви району до нашого краю прибув єпископ Житомирський і Овруцький УПЦ КП Владика Ізяслав (Карга). Організатором першої громади УПЦ КП був адміністратор Черняхівського округу УПЦ КП Василь Шлапак.
Звичайно, що перша релігійна громада УПЦ КП не могла бути створена без підтримки громадськості. Активну підтримку надали районні організації національно-демократичних партій, зокрема Народного Руху України та Християнсько-Демократичної партії, а також районний осередок Організації Українських Націоналістів.
Старостою церковно-парафіяльної громади смт. Головине було обрано учителя місцевої школи, полум’яного патріота та краєзнавця Петра Захарчука.
6 січня 1997 року відбулось перше урочисте Різдвяне богослужіння, а на початку березня громада була офіційно зареєстрована органами влади.
2 лютого 1997 року громада Святої Покрови с. Жадьок, настоятель о. Іван (Бачук) вирішила перейти до УПЦ КП. Офіційну реєстрацію вона отримала в травні того ж року.
Кількість громад УПЦ КП почало стрімко збільшуватись за рахунок приїзду священнослужителів із Західної України.
Підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ