23 жовтня 2018, 06:37 Житомир: °C
Нікітін Андрій
Директор Житомирського водоканалу, член Асоціації "Укрводоканалекологія"
ПРОБЛЕМУ ПИТНОЇ ВОДИ МОЖНА ВИРІШИТИ ЛИШЕ СИСТЕМНО

Наша планета на 70% складається з води і всього лише 0,6% з них - це ресурс питної води. Наша країна багата річками, озерами, але як ми ставимося до цього життєво важливого ресурсу? Що ми робимо з цим ресурсом, дбаємо ми про нього чи ні? Ми можемо все частіше і частіше бачити, як наші основні річки, особливо це стосується Дніпра, все більше і більше покриваються зеленими водоростями. Наша господарська діяльність, а скоріше бездіяльність, впливає негативно на джерела життя.

Проблема в тому, що система водопостачання та система водовідведення великих міст будувалася досить давно і інфраструктура цих життєво важливих об'єктів знаходиться в поганому стані. Ми повинні розуміти, що системне не інвестування та системне уникнення вирішення цієї проблеми призвело до того, що незабаром ми можемо опинитися практично без питної води. А в недалекому майбутньому ми побачимо, як наші основні річки спочатку перетворюються в озера, а потім в кінцевому підсумку зникають повністю - або йдуть під землю, або пересихають.

Нам буде все складніше, а значить все дорожче, добувати для самих себе питну воду. Треба говорити відверто, що наші водоканали, які є як добувачами питної води, так і основними очищувачами стічних вод і поверненням цього ресурсу в річку, не перебувають в хорошому стані. Особливо, при порівнянні наших підприємств з європейськими аналогами. Не секрет, в Європі давно зрозуміли, що в першу чергу потрібно інвестувати в життєво важливі ресурси: повітря, воду, екологію в цілому. І якщо ми візьмемо приклад сусідньої Польщі і її становлення саме в цій сфері, то побачимо, що 10 років досить для того, щоб оновити повністю інфраструктуру водопостачання та водовідведення.

Європейський Союз серйозно переймався зношеністю такої інфраструктури в Польщі. Системне інвестування протягом 10 років, системне залучення інтелектуального ресурсу в цю сферу змогло вирішити цю проблему назавжди.

З чим стикається Україна сьогодні? Ми до цих пір не розуміємо, в якій точці координат знаходимося. А в плані управління водою ми на рівні країни «третього світу». Це означає, що ми системно втрачаємо воду, чисту, вже приготовлену, але ще більш важливо, що ми повертаємо в річку неочищений стік і це напевно одна з найбільших проблем. Що це означає? Це означає, що в річці з'являється набагато більше водоростей, які лягають мулом на дно річки, рівень якого постійно накопичується і, відповідно, збільшується. Відповідно обсяг придатної для забору води в річці стає все менше, з неї важче і важче забрати воду для приготування питної води і в кінцевому підсумку ця річка перетвориться на болото.

Турбота про річки повинна бути пріоритетом для держави. Мало того, що потрібно інвестувати в інфраструктуру очищення стоку, потрібно тепер очистити самі річки. Щоденне закривання очей на проблему призводить до того, що проблема постійно подвоюється і далі очистити воду або очистити річку і важче, і дорожче. Наприклад, в Житомирі 528 км мережі водопроводу, з них всього 280 км каналізаційних. Про що це говорить? Про те, що люди отримуючи питну воду, повертають її не в систему каналізації, а в грунт через вигрібну яму.

Мало того, що ми з великими труднощами залучаємо інвестиції світових чи європейських донорів, так ще й освоїти їх досить важко. Державна система не влаштована на допомогу по вирішенню цієї проблеми. Так, з 2014 року ми зрушили в позитивну сторону, але це скоріше еволюційний процес, а тут потрібен революційний. В Ізраїлі була серйозна проблема з питним джерелом, єдиним озером з якого вони беруть воду. Рівень води знизився до такої міри, що їм стало важко взяти з нього необхідну кількість води для своїх жителів і держава серйозно занепокоїлася цією проблемою. Вони здійснили необхідні заходи - направили певну кількість інвестицій для системного вирішення цієї проблеми. Вони знайшли спосіб знесолювати воду Середземного моря. Навчилися видобувати її, робити з нею придатну для пиття воду і подавати в систему водопостачання.

Ситуація зрушила з місця і зараз, коли ми приїжджаємо на ізраїльські водоканали, ми бачимо, що їм набагато легше працювати, вони не знаходяться в системі постійного гасіння пожеж, вони управляють ресурсом. У них немає божевільних операційних витрат, вони думають тільки про капітальні витрати, про те, як побудувати щось нове, про те як поліпшити вже існуюче. Ми ж, на жаль, перебуваємо в тій ситуації, коли постійно латаємо діри.

Чому нас навчила ситуація з хлором? На жаль, поки нічому. Ми розуміємо, що водоканали в один день могли перестати подавати воду населенню. Проблема в тому, що населення не готове зрозуміти цю проблему і щоб почати її вирішувати, потрібно відчути її на собі. Одними лише фінансами цю проблему ми не вирішимо, тут повинна з'явитися стратегія, системний підхід, постійне інвестування.

Тепер давайте уявимо, що у нас немає води, один день ми зможемо прожити. А далі? Підземним водозабором (водою зі свердловин) ми не вирішимо цю проблему. Для нас основним джерелом досі є річки. І ми реально перебували і досі перебуваємо на межі цієї проблеми, на межі цієї прірви. І не секрет, що є міста обласного значення, в яких загроза подачі води до сих пір є цілком реальною.

Сьогодні ця проблема пов'язана з хлоруванням, ми не можемо подати в водопровід не продезінфіковану, неочищену воду. А на першому етапі в більшості міст застосовується саме хлор, вже на наступних етапах можуть застосовуватися інші реагенти.

Для того, щоб правильно вирішити цю проблему, ми повинні розуміти, що наші проблеми системні, і рішення для них може бути тільки системне. Нам доведеться залучити величезні інвестиції для вирішення цієї проблеми. Наприклад, для Житомира – це 20 млрд. грн. і 10 років. Вже після цього можна буде говорити про системний розвиток.

Імплементація проектів почнеться з міжнародної тендерної процедури. До цього ми теж не готові. Це великий шматок роботи і часу, адже без тендерів ніхто нам грошей не дасть, все повинно бути відкрито і прозоро. Ми повинні розуміти, що апарат світового або європейського банку, який керує інвестиціями, чітко прораховує ризики, в тому числі корупційні та політичні. І ця процедура розроблена для того, аби їх повністю виключити.

Але це стабільність процесу, і нам теж потрібно це зрозуміти і виділити на це час. В даному випадку час на паперову роботу виділити не менш важливо, ніж час на саме будівництво. Поки ми не перейшли за червону риску, нам потрібно направити всі свої сили для послідовного і системного вирішення цієї проблеми.