12 грудня 2018, 21:30 Житомир: °C
Нікітін Андрій
Директор Житомирського водоканалу, член Асоціації "Укрводоканалекологія"
Модернізація або смерть?

Світ невпинно рухається вперед і це ми можемо бачити у все більшому поширенні роботизації, механізації, віддаленого управління проектами, заводами, фабриками, що механічна людська праця змінюється на більш сучасні засоби, автомати, станки ЧПУ, роботів. Це ми бачимо дуже часто в цілому цивілізованому світі. Відповідно і професії, які ще донедавна були актуальними, відмирають.

Це стосується не тільки комунальних підприємств та установ, які мають бути в тренді, які мають відповідати тенденціям, це стосується і міст загалом. Підприємства майбутнього мають будуватися на принципі більшого вкладання коштів у розвиток та автоматизацію, що дозволить зробити якість послуги вищою.

Для прикладу візьмемо водоканал і на його принципі побудуємо модель та пояснимо професії, які вимирають. Коли наші делегації приїжджають в ту саму Польщу і йдуть на водоканал дивитись, як там працюють водоочисні споруди каналізації, очисні станції, то вони шоковані.

Насосна станція порожня та віддалена, а коли ми приходимо на очисні споруди каналізації, то ми бачимо, що персоналу, який обслуговує та забезпечує роботу станції - 3-4 людини,навіть, якщо це великий комплекс. На відміну від нашої країни, де на насосній станції перебувають зазвичай 1-2 людини, а буває, що й більше, які щось включають, виключають, крутять, підлагоджують, а хтось просто сидить. Є очисні споруди, де інколи можна подивитися, як до сотні людей щось робить в різних частинах цього комплексу,в десятки разів більше ніж у європейців. Тому що, там у нас не автоматизовано,там у нас застаріло і існують такі професії, які для Європи вже дивина.

Справа кожної людини «йти в ногу з часом», займатися саморозвитком, вдосконаленням, поліпшувати свої компетенції та набувати нові. Час невпинний і якщо змінюються всі (а ми ні), то ми будемо неконкурентоспроможними на цьому ринку. Тому люди, які на сьогоднішній день займають ці посади, займаються цими професіями і відчувають, що завтра будуть не потрібні через прогрес, вони мають навчатися чомусь іншому,мають бути корисними.

Якщо ми обираємо модель сучасного водоканалу, то ми маємо не вигадувати велосипед, а користуватися тими моделями, які вже давно і гарно працюють в Європі.

З іншого боку, молодь, яка приходить, має рухатись, має розвиватись. Для цього так ми можемо донавчати, це можуть бути як короткострокові, курси, тренінги і т.д. або підвищення кваліфікації, так і це може бути ще одна вища освіта. Нам цікаво, щоб людина залишилась і заключила контракт ще на 5 років, щоб людина працювала на підприємстві і отримала ще одну освіту, стала більш кваліфікованою. Нам цікаво отримати такі кадри, тому що в нас є інженерний дефіцит. Але на сьогодні ми маємо розуміти, що дисбаланс між дефіцитними та професіями, які вимирають, дуже великий.

В довгостроковій перспективі є лише два сценарії, навіть проміжного немає, є розвиток і є " смерть". Ми або модернізуємося і автоматизуємося або «помираємо». Це виклик часу, всі хто не конкурентоспроможні, зникають з ринку.

Таке підприємство, як водоканал,не може зникнути з ринку, тому що вода буде потрібна завжди, але ж ми не можемо доводити до того стану, коли будемо як штучна нирка - все життя від міської ради підживлюватись.

Так не повинно бути, ми маємо розвиватися і оптимізуватися.

Є ще такі виклики, як тарифоутворювання, який також диктує свої умови і тим, що не встановлює нам економічно-обгрунтовані тарифи, завжди змушує шукати шляхи, як оптимізуватися.

Ті підприємства та компанії, які залишилися вірними старим традиціям - програли, бо не рухалися в тренді з часом. Це може статися з ким завгодно, коли ви виробляєте молоко вручну, а поруч з вами належна компанія вже автоматично доїть всіх корів молоко, то їх молоко буде дешевше і може навіть і гарнішої якості і ви програєте також.

Підсумовуючи все вищесказане, скажу, що такі умови диктує нам час і світле майбутнє настане лише для тих, що рухається в ногу з вимогами часу і не зупиняється почивати на лаврах.