7 червня 2020, 13:29 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

ЦЬОГО ДНЯ В ІСТОРІЇ ЖИТОМИРЩИНИ: 28 березня

Изображение

28 березня 1898 року народився Микола Сціборський ((за іншими даними 28.03.1897) Псевдоніми: Рокош, Органський, Житомирський. Діяч національно-визвольного руху, один з фундаторів ОУН, підполковник, теоретик та практик українського націоналізму, співавтор проекту конституції української держави. Народився у Житомирі в польській родині. На початку Першої світової війни 1914 - 18 призваний до російської армії, капітан російської армії. У 1917 перейшов на службу до армії УНР. З 1920 – підполковник. В еміграції жив у Чехословаччині та Франції. У 1929 закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де створив на початку 1920 Легію українських націоналістів. З 1927 входив до Проводу українських націоналістів. У 1928 – 34 видавав у Празі ідеологічний орган ПУН – журнал “Розбудова нації”, співпрацював у націоналістичних виданнях – “Державна нація”, “Сурма”, “Українське слово”. У 1929 – делегат 1 Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів. У 1930-х роках вийшло ряд праць Сціборського: “Робітництво і ОУН” (1932), “ОУН і селянство” (1933), “Націократія” (1935), “Національна політика більшовиків в Україні” (1938), “Земельне питання” (1939), “Україна в цифрах” (1940), “Сталінізм” (1940) та ін. Один із творців солідаризму. У вересні 1939, за дорученням А.Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала “тоталітарний, авторитарний, професійно-становий” устрій держави. Після розколу ОУН – на боці А.Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 у складі основної похідної групи вирушив у Київ. 30 серпня 1941 р. загинув разом з О.Сеником у Житомирі внаслідок терористичного акту, був вбитий НКВС-никами та похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору. [Енциклопедія історії України]

Батько відомого науковця 19 - поч. 20 ст., доктора історичих наук, академіка Миколи Дашкевича - Павло Дашкевич в березні 1844 року посвячений в сан священника села Шумське, а вже наступного року переведений на паству села Бежева – центру Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії (нині Черняхівський район Житомирської області). Через вісім років, тобто в 1852 році в цьому селі народився майбутній вчений [А. Чуткий «Микола Дашкевич»]

28 березня 1940 року ( 80 років тому) в с. у мальовничому селі Малі Кошарища Коростишівського району в родині потомствених лісівників народився Михайло Прилуцький - відомомий еколог, письменник, журналіст.

Світлина від Юрія Малашевича.

Навчався в Житомирському педінституті ім. І. Франка, закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, працював відповідальним секретарем обласної газети «Радянська Житомирщина», де був одним із ініціаторів створення краєзнавчої сторінки «Край рідний», потім головним редактором Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ, Київ), відповідальним секретарем «Літературної України», головним редактором газет «Зелений світ» та «Житичі», весь час співпрацюючи з коростишівською районною газетою «Ленінським шляхом» – «Коростишівською газетою». М. А. Прилуцький – автор книг «Яблука з материного саду» (1973), «Іван Кочерга: радість мистецтва» (1973), «Чорний вік пречистої берези» (1994), «Кохання глухого Леля» (2003), «Тіні зі скель» (2017), поетичних збірників «Світе мій зелений» (1993), «Чаша» (2014) та багатьох інших творів у художніх журналах та пресі. Серед публіцистичних статей художника слова назвемо перші статті в Україні про проблеми наркоманії «Не цвіте над Тетеревом мак», про перші громадянські протести проти авторитарної влади «Кривава субото поминального тижня» (1991) та багато інших, які увійшли в золотий фонд вітчизняної журналістики.

.Михайла Антоновича завжди відрізняло глибоке та безкінечне людинолюбство, активна громадянська позиція, вишукана культура та любов до рідної землі. Пам’ять про видатного Громадянина завжди буде в наших серцях…

.Помер 28 листопада 2018 року Похований у с. Малі Кашарища Коростишівського району Житомирської області.


28 березня 1942 року генерал-хорунжий Тарас Боровець (Бульба) організовує нове збройне формування «Олевської республіки» Українську Повстанську Армію Бульби-Боровця (УПА (Б-Б)), (не плутати з ОУН – УПА) остаточно відділяючи частину своїх збройних підрозділів від «Поліської Січі». Діяльність УПА ( Б-Б) набирає виразного антигітлерівского спрямування, тоді як «Поліська Січ» вважала головним ворогом Українського народу під час Другої Світової війни радянські регулярні війська та червоних партизан [Cтельникович. С. «Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис]

28 березня 1945 року народився Василь Баранівский , сучасний український філософ, уродженець с. Барвінки Малинського району. Доктор філософських наук, професор, академік УАПН, АНВО України, полковник у відставці, учасник бойових дій. В 2002 році був обраний Академіком Академії наук вищої школи України та Академіком Української академії політичних наук. Особисто та у співавторстві підготував понад 200 наукових праць, серед яких: 7 монографій, 15 навчальних та навчально-методичних посібників з філософії, політології, педагогіки, культури, релігієзнавства та військової справи. Прийняв участь в роботі понад 120 наукових, науково-практичних конференцій та семінарів. Член спеціалізованої Вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України зі спеціальностей 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії, 09.00.10. – філософія освіти та спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора/кандидата наук за спеціальностями 09.00.12 – українознавство (філософські та історичні науки) в Національному науково-дослідному інституті українознавства Міністерства освіти і науки України.

28 березня 1978 року народився Беляк Геннадій Йосипович, учасник бойових дій на сході України. Народився в с. Рихальське, Ємільчинського району, Житомирської області. Дата та місце загибелі: 19 травня 2014 р., м. Слов'янськ, Донецька область. Звання: Солдат. Посада мінометник мінометного взводу. Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада. Обставини загибелі: Загинув від отриманих поранень під час мінометного обстрілу терористами гори Карачун поблизу Слов'янська, де розташований телерадіопередавальний центр, контрольований українськими військовиками. Сімейний стан: Залишились дружина та двоє дітей. Місце поховання: с. Рихальське, Ємільчинський район, Житомирська область. Нагороджений орденом За мужність III ступеня Указом Президента України № 599/2014 від 19 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" (посмертно). ...

Изображение

Яким був у житті загиблий воїн-герой із поліського села? Працівники військкомату запам’ятали Геннадія, коли його мобілізували. Отримавши повістку, він прибув у Ємільчине у військкомат без будь-яких запізнень на точно зазначений час. Поводився як дисциплінована, врівноважена людина, яка знає, що її обов’язок — захищати. У селі Геннадія знали як добру, порядну й працьовиту людину, — розповів рихальський сільський голова Григорій Шроль. — Після школи вчився на водійських курсах при районному відділенні Товариства сприяння обороні України. Згодом пішов служити в армію. А повернувшись, створив сім’ю і докладав усіх зусиль, аби забезпечити добробут своїх близьких. Працював за різними робітничими професіями. Останнім часом — в одній з київських фірм. Дружина Ольга працює на місцевому маслозаводі. Односельчани кажуть, що Беляки добре господарювали, були зразковим подружжям. Дуже тішилася родина, що спільними зусиллями купили ошатний дім. Уже й облаштували його, нові вікна поставили. Біля хати охайно і багато барвистих квітів. Родина чекала швидшого повернення Геннадія: казав, уже скоро приїде... Нині у великому розпачі і дружина, і діти. Страшний удар для батьків. [Житомирська область – Книга пам’яті загиблих]

У березні 1922 року у Бежівській волості (нині Черняхівський район)було проведено тиждень допомоги голодуючим Поволжжя, під час якого жителі села Андріївка зібрали 30 пудів 20 фунтів збіжжя, селяни колонії Андріїв відповідно 7 пудів 20 фунтів збіжжя.

В березні 1944 року, комісія в складі голови колгоспу ім. Сталіна Жилуна Михайла Миколайовича, рахівника Кирийчука Миколи Петровича, голови сільради Євхимчука Андрія Гапоновича та двох колгоспників Тищенко Василя Микитовича і Столяренко Василя Олександровича склали акт про збитки нанесені німецько-нацистськими окупантами в селі Андріїво-Українське Черняхівського району.