Авторське телебачення виникло в Україні в другій половині 90-х рр. ХХ ст. під час переломного моменту двох концепцій телебачення, коли його розуміння як таке перестало бути актуальним, а сам феномен не досліджувався. Пройшло чимало років, змінилась і концепція, і структура телебачення, зокрема з’явились авторські програми. Тож, ми визначимо, що несе в собі це поняття та як його правильно трактувати.
Науковці мають свої визначення поняття «авторська програма», наприклад В.Л. Цвік зазначає, що «Авторською програмою можна вважати той продукт журналістської діяльності, задумка та реалізація якого була проведена одним журналістом». Дійсно, якщо опиратися на логічне трактування цього поняття, то стає зрозуміло, що авторська програма має бути розроблена однією людиною – журналістом, який виконує роль автора, сценариста, режисера програми, тобто більша частина відповідальності та завдань лягає на одну особу.
Транслює схожу думку і Г.В. Лазутіна, вона в свою чергу зазначає, що авторська програма це – «власний твір (програма) для електронної (телебачення, радіо) преси, у якому журналіст бере безпосередню участь, розробляє сценарій, підбирає теми, матеріали, інформаційний привід, обирає гостей, наприклад.
Також потрібно взяти до уваги чинне законодавство України, адже авторська програма може існувати лише тоді, коли журналіст має на неї авторські права.
Отже, більшість визначень науковців перегукується на тому, що авторська програма є унікальною та неповторною, якщо вона втілена в особистості автора, розроблена ним.
Одним із важливих елементів у створенні авторської програми є те, що у такій програмі має яскраво читатись чіткий задум журналіста, його позиція, переконання.
Якщо ж говорити про те, від чого залежить успіх авторської програми, то це:
- чітке визначення теми, яка має бути зрозумілою аудиторії, вдалий вибір жанру для певної тематики;
- повністю має збігатись образ ведучого, його подача інформації;
- вдале використання художніх прийомів вербального та невербального спілкування, які при правильному застосуванні зближають ведучого та аудиторію;
- професійний монтаж, ефекти, композиція у кадрі і т.д.
Як уже було зазначено вище, авторська програма – це та програма, в якій автор є і ведучим, і режисером, і редактором, коректором, а також продюсером. Тобто, автор програми відповідальний за увесь процес створення авторської програми, від написання тексту до пошуків спонсора. Проте, важливо зазначити, що лише головний редактор або програмний директор може вирішити, чи випускати програму до ефіру чи ні.
Жанри авторських програм:
1. Монолог (усний публіцистичний нарис, есе, сатиричний монолог тощо). Ці жанри втратили колишню популярність. Глядачеві не хочеться напружуватися, він тяжіє до розважальності. Йому приємніше бути стороннім спостерігачем бесіди.
Монологи використовували В. Андроніков, Ю. Лотман. Жанр есе був представлений у В. Вульфа і Е. Радзинського.
2. Діалог (бесіда, дискусія, ток-шоу, тощо)
Діалог – найпопулярніший жанр на сучасному телебаченні.
Ведучі діалогових програм - завжди яскраво виражені індивідуальності (Олександр Ткаченко «Tkachenko.ua», Сергій Дорофєєв «Портрети», Андрій Цаплієнко «Буря в стакане», Грубич Костянтин «Вибрики» і т.д.).
3. Синтетичні жанри (нарис, творчий портрет, телезамальовка, художній тележурнал, публіцистичний жанр тощо).
Зазвичай це портретні та пейзажні замальовки, мовні характеристики, живі діалогові сценки, ліричні або публіцистичні відступи у вигляді авторських висловлень, або у вигляді проходів, статичні або динамічні кадри.
Розглянемо певні групи програм:
До першої групи належать інформаційно-аналітичні програми, наприклад, «Большая политика с Евгением Киселевым» на телеканалі «Інтер». Незважаючи на те, що випуски цих програм готує не сам ведучий, сюжети тут все одно «працюють» на авторський аналіз. Автор замовляє кореспондентам тему сюжету і сам визначає його направленість.
Друга група – публіцистичні програми. Це, наприклад, «Шустер Live» на ТРК «Україна». Предметом розмови стає найяскравіша подія тижня. Часто автор, проявляючи талант публіциста, знаходить найболючіші теми, які не обговорюються в ЗМІ. Мета телевізійної полеміки – не нав’язувати телеглядачам свою думку, а разом з експертами та гостями в студії відповісти на поставлені запитання. У таких умовах автор мусить уміти не тільки володіти ситуацією в студії, але й синтезувати, узагальнювати думки присутніх та складати загальну картину. Іноді автор приходить до висновків, несподіваних для нього самого. У результаті він змінює напрям бесіди й пропонує присутнім відповісти на непідготовлене заздалегідь питання.
Третя група - пізнавально-просвітницькі програми, де головне – евристична бесіда. Тут для автора важливо знайти правильний підхід до глядача, щоб зацікавити його темою, викликати бажання скористуватися порадами. Це, наприклад, «Школа доктора Комаровського» (канал «Інтер») , Андрій Гапченко «Жизнь среди жизни» (канал «Тоніс).
Четверта група - розважальні програми як-то: «Караоке на майдані» Ігоря Кондратюка або «СВ-шоу» Андрія Данилка, «Джентельмен-шоу» Олега Філімонова Тут обирають найталановитіших співаків з народу, розповідають про особисте життя акторів, але при цьому інформацію супроводжують коментарями, у яких виявляється особисте ставлення ведучою до відтворюваного на екрані.
Аналізуючи розвиток телебачення України з 90-х рр. ХХ ст. до наших днів, можна сказати, що відбувся значний прогрес, від створення різнопланових тематичних програм, до їх подачі ведучими. Українське телебачення стало цікавим, наповненим різними жанрами.
