Житомирський аеропорт мав стати символом відродження регіону, але натомість ледь не перетворився на черговий приклад того, як бюджетні мільярди осідають у приватних кишенях. Адже напередодні великої війни з бюджету хотіли виділити понад 800 мільйонів гривень на реконструкцію аеропорту. І єдине, що зупинило виділення коштів - початок повномасштабної війни. Земля аеропорту — в оренді, а будівлі — у приватній власності бізнесмена з російськими зв’язками. Тож хто й навіщо лобіював фінансування?

Як житомирський аеропорт опинився у приватних руках

У 1994 році аеропорт у Житомирі став державним підприємством. Однак вже до 2001 року він накопичив близько мільйона гривень боргів. Під виглядом санації державне майно передали приватному інвестору — ТОВ «Акорд», підконтрольному бізнесмену Юрію Водерацькому. Ціна питання? Понад 900 тисяч гривень. Ключовий момент — підроблена оцінка: у документах ширину злітної смуги зменшили з 35 метрів до 8, що дозволило суттєво занизити вартість об’єкта. Експерт навіть не виїжджав на місце. Суд це встановив, але покарати винних не вдалося — минули строки давності. Роками пізніше ТОВ «Акорд» разом із майном аеропорту перейшов до власності Олексія Янчука — бізнесмен із ймовірно російським громадянством, власник авіакомпанії «ЯнЕйр», що базувалася у аеропорту Житомир. Так аеропорт опинився в руках приватної структури.

Земля в оренді, а гроші — державні

У 2021 році Житомирська міська рада почала активно лобіювати відновлення аеропорту як «воріт регіону». Тоді про цю потребу писали на сайті міської ради, а за пару років до цього шестеро нардепів-мажоритарників написали листа тоді міністру інфраструктури Владиславу Криклію із проханням сприяти виділенню коштів із держбюджету на реконструкцію аеропорту. Йшлося про понад 300 мільйонів гривень.

У 2021 році на порталі публічних закупівель «Prozorro» з’явилась інформація про тендер на проведення реконструкції аеродромного комплексу в Житомирі за адресою вул. Авіаторів, 9.

Що цікаво, в перших згадках про реконструкцію аеропорту мова йшла про 476 мільйонів гривень. Саме така сума фігурувала одразу. Але вже через пару місяців вартість тендеру на Prozorro чарівним чином зросла до понад 800 мільйонів гривень. При цьому проєктна документація обійшлась у символічні 9 тисяч гривень. Різке збільшення кошторису без пояснень — ще одна червона лампочка в цій історії.

Загальна вартість закупівлі склала понад 800 мільйонів гривень. З них 770,5 мільйонів гривень — із державного бюджету України, ще 30 мільйонів — із міського бюджету Житомира. Замовником закупівлі виступило Управління капітального

будівництва Житомирської міської ради.

На початку 2022 року Управління підписало договір із компанією-переможцем. Однак через початок великої війни терміни виконання угоди постійно переносили. Цього разу - до кінця 2025 року. Тож чи виконають угоду? Загадка.

Але у всій цій історії є кілька нюансів.

Земля під аеропортом перебуває в оренді у дочірнього підприємства «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова» ТОВ «Акорд» строком на 25 років, починаючи з 2014–2015 років. Це підтверджується укладеними договорами оренди, наданими у відповідь Житомирською міською радою та Житомирською обласною державною адміністрацією.

За офіційними відповідями на інформаційні запити, ключові об’єкти аеропорту (злітно-посадкова смуга, руліжні доріжки, перони, об’єкти інженерної інфраструктури) розташовані на наступних земельних ділянках:

• кадастровий номер 1810136600:06:001:0039;
• кадастровий номер 1822082000:01:000:1749;
• кадастровий номер 1822082000:01:000:1750;
• кадастровий номер 1822081200:05:001:0277.

Усі ці ділянки офіційно перебувають в оренді у ДП «МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ ЖИТОМИР ІМ. С. П. КОРОЛЬОВА» ТОВ «АКОРД». Вони охоплюють території як Житомирської міської, так і Глибочицької сільської громад.

Будівлі аеровокзалу — у власності приватної компанії, тієї самої “Акорд”.

Відповідно до даних із Державного реєстру речових прав, це майно було оформлено у 2015 році — після сумнівного технічного обстеження і за актами ще з 2003 року.

Проєкт реконструкції — без кадастрових номерів. Здається, щоб обійти незручне запитання, чи законно вкладати державні кошти у приватний об’єкт, в усіх тендерних документах відсутні кадастрові номери земельних ділянок. Їх немає ні в ТЕО, ні в оголошенні на Prozorro, ні в проектно-кошторисній документації — бо такої, за словами виконкому, взагалі не створювали.

Натомість у всіх документах просто вказано адресу — вул. Авіаторів, 9, — а візуально об’єкт реконструкції охоплює територію, яку орендує ДП «МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ ЖИТОМИР ІМ. С. П. КОРОЛЬОВА» ТОВ «АКОРД».

Як це пояснює міськрада? Кажуть - земля — комунальна власність; приміщення — приватні; грошей на викуп у міста немає.

Але залишаються питання: Чому вони просять гроші на реконструкцію, не знаючи точно, які об’єкти входять до складу робіт? Чому не створили комісію для оцінки вартості викупу, якщо визнають стратегічну важливість об’єкта? Чому інформація про оренду не вказується в жодному депутатському зверненні, у яких лобіювали виділення фінансування?

Кому гроші?

Основним бенефіціаром схеми із аеропортом є бізнесмен Олексій Янчук — власник ТОВ «Акорд» і авіакомпанії «ЯнЕйр». За даними відкритих джерел, Янчук має стійкі зв’язки з Росією: зокрема, через участь у ЗАО «Авіакомпанія Тамбов Авіа», наявність російських банківських рахунків та ідентифікаційного номера платника податків (ІПН). Саме його компанії, пов’язані з інфраструктурою аеропорту, роками отримували вигоду від використання об'єкта, який залишався у фактичній приватній власності.

Фірми Янчука неодноразово фігурували у кримінальних провадженнях: заборгованість підрядникам сягала щонайменше 8 млн грн, також є розслідування правоохоронних органів щодо шахрайських схем під час розмитнення літаків, які за версією слідства були ввезені в Україну за шахрайською схемою. Додатково правоохоронці розслідували екологічне забруднення ділянок у межах комунальної землі на території аеропорту (кадастровий номер 1810136600:06:001:0033), де фірми, пов’язані з Янчуком, вели діяльність без відповідного контролю.

Висновок

Цей кейс показує, як за допомогою формального «розвитку інфраструктури» можна було здійснити спробу масштабної реконструкції об’єкта, що перебуває у приватній власності. Найбільше обурює не лише сама ідея витрачання державного бюджету на чуже майно, а й те, як непрозоро це відбувалося: тендери — без зазначення кадастрових номерів, проєктна документація — за символічні 9 тисяч гривень, різке збільшення кошторису на сотні мільйонів. Усе це викликає серйозні питання до доброчесності організаторів процесу та потребує уваги з боку антикорупційних органів, депутатів і громадськості