Декілька днів міська рада та активна частина читачів соцмереж Житомира жили у передчутті ймовірної зміни керівництва міста. З цікавості, а раптом щось вийде, охочі обговорювали кандидатури, які мали б зайняти місце секретаря міськради Галини Шиманської, а значить стати в.о міського голови до нових виборів місцевої влади. Кому цікаво, що там відбувалося – уважно читайте тут і тут.

Оскільки сама Шиманська коментувати журналістам свою можливу відставку відмовилася в перший же день появи чуток, а фразу «я не писала заяву» ми так і не почули до сьогодні, маємо всі підстави вважати, що все так і відбувалося: «торги» за голоси щодо обрання нового секретаря просто зайшли у глухий кут». Спочатку не вистачило голосів, потім просто всі пересварилися і образилися.

У Житомирської міської раді є діюча монобільшість, яка здатна ухвалювати рішення для розвитку Житомира. Секретар міської ради – це теж представник монобільшості, ви її обрали, вона ставить підпис під всіма документами та несе відповідальність.

У фразі, яку секретар міськради сказала журналістам у якості підсумку останньої проваленої сесії, прекрасно все: «зробимо разом Житомир кращим». Як зробимо? Хто зробить? Де план? Хто виконавці і чому громада про це нічого не знає?

Про кризовий менеджмент ніхто не згадує. Де система кроків, де виявлення та подолання критичних ситуацій, що загрожують виконанню повноважень та репутації ? Чи знов буде як завжди: «сніг та ожеледиця на тротуарах самі навесні зникнуть»? Про ожеледицю тут в якості приклада.

Кризова комунікація теж ніколи у Житомирській міській раді не була сильною стороною. Стратегія поширення інформації, необхідної для виходу з критичної ситуації, допомагає зберегти довіру громади до влади, мінімізує негативні наслідки для іміджу. Якщо про нього дбають. Стати першоджерелом інформації, запобігти поширенню чуток – ні, це не для міської влади. Якось воно буде… Хоча рішення потрібно приймати миттєво, якщо інформація вийшла на загал.

Якщо ви помітили, Галина Шиманська зазвичай спілкується з пресою лише після засідань міської ради у вигляди коротких і дуже коротких коментарів, а не повноцінних пресконференцій. Проте обов'язок депутатів звітувати про свою роботу не скасовано на час воєнного стану. Виходити в ефір в соцмережах з оцінками та аналізом подій – це взагалі навіть уявити не можна. Пресконференцій-звітів, ініційованих самою в.о. голови, ми теж не пам’ятаємо. Це порушення закону Про місцеве самоврядування, але хто на це зараз звертає увагу.

Давайте прискіпливо подивимося, що насправді відбувається у міськраді. Давайте відкинемо «торги за посади» - вони на поверхні.

Олди пам’ятають: «щоб об’єднатися, потрібно розмежуватися». Розмежуватися по політичних мотивах не вийде, адже депутати давно забули, хто вони є і чим відрізняються від інших. Об’єднатися по бізнесовим інтересам – завжди будь ласка.

Попри наявність коаліції, сесія 31 березня 2026 року показала серйозні проблеми з партійною дисципліною та єдністю.

Сесія не змогла завершити роботу через відсутність кворуму.

Це є підтвердженням, що питання про відставку Галини Шиманської не було винесено на голосування саме через відсутність гарантованих 22 голосів. Можливо, що «за порогом» домовленостей залишилися як опозиційні фракції, так і частина союзників. Виявляється, що після відставки Сергія Сухомлина восени 2024 року внутрішня боротьба за посаду секретаря міськради нікуди не ділася. Кожна група впливу намагається виторгувати кращі умови для своєї підтримки. Можливо, буде дубль номер два.

Я б сказала, що ситуативна коаліція на сесіях виглядає досить яскраво, бо «гасіння пожежі» - правило виживання, тут треба гуртом. Голосування за оренду, бюджет, землю та нерухомість, фінансування комунальних підприємств – майже завжди успішне. Бо майже на кожній сесії депутати вирішують питання в тому числі й власного бізнесу. «Клуб мільйонерів» Житомирської міської ради в 2024 році – 26 депутатів з 42: декларації депутатів-мільйонерів тут. У 2025 році - стало вже 30. Втім, є багато аргументів на користь того, що наявність заможних людей у місцевих радах – це добре.

Чи пам’ятають депутати свої передвиборчі обіцянки? Чи пам’ятають депутати, хто з них опозиція? До речі, розмежування на владу та опозицію – це як раз про систему стримування та противаг, це про контроль та відповідальність. Але виглядає так, що про політичну відповідальність депутати теж прагнуть не знати, бо кожен, за рідкісним винятком, сподівається переобратися.