25 April 2024, 23:32 Житомир: °C
Олена Галагуза
Нащо слова? Ми діло несемо. О. Ольжич

Екологічна катастрофа у Житомирі

Чомусь екологи та чиновники роками не помічають загрозу довкілля, яка шириться із шкірзаводу. Завод знаходиться на території колишнього “Хімволокна”. Мешканці вулиць Промислова, Козятинська, прилеглих сіл Лука, Клітчин, Слобода, Станишівка скаржаться на нестерпний сморід, який, за їхніми словами, іде зі шкірзаводу. Ця проблема стосується і вже мікрорайонів вокзалу та Польової. Проте на підприємстві невдоволеним натякають, що просто так їм публічність не минеться. “Ви нє думалі, што могут прійті работнікі і сказать, што ви нє дайотє ім работать? А ета крімінал”, - почула я в’їдливу репліку інженера. 

Отруйні роботи здійснюють пізно ввечері

Постійно до жителів будинків на Козятинській приїздять машини “швидкої” допомоги. Тут усі без винятку бідкаються на погане самопочуття: кашель, головний біль, проблеми з легенями та нирками. Лікарі часто діагностують бронхіт, хоча причина криється в отруйних викидах, у багатьох дітей атопічний дерматит. Хіба нормально, що немовля, як мені повідомили мешканці, вкривається плямами та судомить, коли смердить з боку заводу?

“Ми впевнені, що ці викиди із шкірзаводу! Десять років немає чим дихати. Писали у різні інстанції, а віз і нині там. Скільки ще будемо терпіти знущання?” – гнівається керівник ініціативної групи мешканців Любов Сімон.

Жінка затуляє витяжку рядном, уже й забула, коли могла провітрити помешкання. Додає, що “смердючі” роботи здійснюють пізно ввечері.

“Вони роблять хитро: не тоді, коли може бути перевірка, у робочий час, а переважно вночі. То яка служба приїде у такий час дивитися, чи є порушення? Якщо й були служби, то знаємо добре, як вони працюють: приходять, коли все тихо-гладко і ведуть туди, де нічого поганого немає”, - веде далі мешканка.

7 червня цього року на територію шкірзаводу намагалися потрапити журналісти та громадськість. Щойно працівники побачили камери і фотоапарати, стали тікати: позачиняли ворота ангару та прохідної.

“Ми просто хочемо подивитися, чи все гаразд”, - звернулися ми до охоронця.

Після цього до нас вийшов чоловік, який не представився, і зауважив, що ми не маємо ніякого права заходити на територію. Потім він приніс телефон, по якому ми на гучному зв’язку говорили із Оксаною Головченко, яка підтвердила свою причетність до шкірзаводу, назвала дві фірми: “Естрелла” та “Райхімг”, хоча раніше тут була “ЕМІ ЛТД”. Чим гостріші запитання я задавала, тим дратівливішими були відповіді. Врешті чоловік вихопив телефон і назвав наш прихід “цирком та клоунадою”. Ми викликали поліцію, адже вбачаємо загрозу у діяльності шкірзаводу. На докір, що це приватна власність, я сказала: “А якщо виготовляють хімічну зброю? Отож мусите відповідати по закону”.

Забули, що таке свіже повітря

Поліцейські після мого виклику вирушили до мешканців Козятинської. Півсотні людей, серед яких мамочки з колясками, виказували невдоволення шкірзаводом. Говорили різне: і що попередній власник помер (можливо, саме через отруйне виробництво), і що завод підкупив деяких жителів Клітчина, у яких померла худоба (ніби давали по тисячі гривень), і що забули, що таке свіже повітря.

“Найстрашніше те, що отруюють не лише у повітря, а й Тетерів. Сусіди бачили, як виливають рідину рожевого кольору, риють траншеї”, - стверджує Любов Сімон.

Боюся, аби історія із шкірзаводом не повторилася, як у випадку з отруєними річками Случ та Хоморра. Наш Тетерів важко назвати чистим, але зараз ситуацію доводять до рівня екологічної катастрофи.   

Страшні підозри підтвердилися

Аби дізнатися правду, я попросила журналістів поїхати на “Хімволокно” із квадрокоптером – маленьким літаючим шпигуном, який підтвердив наші підозри. Дійсно на шкірзаводі є відстійники. На висоті пташиного польоту ми побачили вигрібні ями.

У зв’язку з цим я написала звернення у Міністерство екології та природних ресурсів, Житомирську міську раду негайно вжити заходів. З нетерпінням чекаємо не відповіді, а реальні дії. Не виключаю, що екологів корумпували, аби заплющили очі на порушення усіх можливих екологічних норм. Маразм ситуації ще й в тому, що до захисту шкірзаводу підключилися продажні активісти, які стали захищати їх. Мене добила їхня фраза: “Там нє всьо так плохо”. Гроші не пахнуть їм. Я знаю, що говорять інстанціям: усі документи та дозволи є, і – УВАГА – платіжки на дорогі очисні споруди, які ось-ось будуть встановлені. Але чому почали працювати без очисних споруд?!

Останньою краплею для Любові Сімон була телефонна розмова з інженером шкірзаводу Сергієм. Він назвав її “підсадною уткою, виведе на чисту воду, буде непереливки”, вважає, що хтось їх замовив. Дивно це чути принаймні тому, що сусідні підприємства також збирають підписи щодо смороду із шкірзаводу. Чи їх також хтось замовив? Принагідно хочу звернутися до чиновників, правоохоронних органів негайно навести лад із шкірзаводом, який для власного захисту обрав стратегію нападу на простих людей.