24 вересня 2021, 19:08 Житомир: °C
Владимир Гребёнкин
Владимир Гребёнкин, Social media & Digital PR-specialist, columnist, SMM coach

Щоб не соромно і ніби востаннє
Сьогодні ви мали прочитати зовсім інший мій запис. Іще на початку тижня написав колонку, але одразу не відправив редактору. І, мабуть, правильно зробив. Вночі, перед тим як заснути, вирішив: неодмінно маю поділитися тим, про що я думаю вже третій день.
 
У цю середу вранці я купував газети у кіоску біля готелю "Козацький", що на київському майдані Незалежності. Як і тиждень тому. Якщо пам'ятаєте, у четвер тут цегла зруйнованих дашків дев'ятого поверху готелю вбила юнака.
 
Я тоді через кілька годин був на місці пригоди, бачив, як працівники ЖЕКу оперативно прибрали цеглу, підварили павільйон на зупинці громадського транспорту, бачив пляму крові на асфальті... Фіксуючи це все на фото і відео, подумав: у кожного своя доля. Мало ж бути саме так, що цегла обвалиться через день після того, як я йшов тим тротуаром.
 
Як уже написав, у середу я знову проходив біля "Козацького". Цього ранку навпроти стіни стояли жінка із чорним крепом на голові і сивий чоловік. Мовчки дивилися на поставлений на стілець портрет юнака, запалену перед ним свічку і невеликий вінок, закріплений на стіні. А за їх спинами проходили перехожі, хтось зупинявся чекати транспорт...
 
Для чого я про це вам розповідаю — не знаю. Може, тому, що ви маєте про це знати (даруйте за тавтологію). Я особисто не знайомий із загиблим хлопцем, не переймаюся тим, що це могло статися зі мною, не розділяв горя тих чоловіка та жінки... У той же момент усе-таки вся ця історія мене зачепила — мабуть, пізніше зрозумію чому.
 
...Певно, таки праві люди, що говорять: кожен день треба жити так, ніби він останній, а також щоб не було соромно.

написано для портала "Нова Україна". там можна подивитися фото і відео.