19 вересня 2019, 14:07 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

3 травня виповнюється 225 років від дня народження графа Ржевуського - засновника Чуднівського спиртзаводу. Частина 3. ІСТОРІЯ ЧУДНІВСЬКИХ РЖЕВУСЬКИХ

Власники Чуднова у XIX ст. (до 1870-х років) належали до роду Жевуських (в російських архівних джерелах заначається транскрипція цього прізвища як Ржевуських). Представники розгалуженої заґродової (застінкової) шляхти на Підляшші у XVI ст. взяли прізвище за назвою садиби Жевуські (відомі також з прізвиськом Бейдо, за маєтком Бейди у Бєльській землі Підляського воєводства). З тих Жевуських першим дослужився до уряду державного значення Міхал-Флоріан († 1687), надвірний коронний підскарбій. Лише одна лінія цього підляського шляхетського роду досягла магнатського стану у XVIII ст. Родовою садибою у Львівській землі Руського воєводства, назва якої дала ім’я першій магнатській лінії роду, був Розділ (тепер – селище міського типу у Миколаївському районі Львівської області). У іншій резиденції Жевуських у Львівській землі – Підгірцях (тепер – у Бродівському районі Львівської області), придбаних у Собеських, у XVIII–XIX ст. розміщувався гетьманський архів. Адже господарями замку стала родина великого коронного гетьмана Станіслава-Матеуша Жевуського (1662–1728), засновника гетьманської лінії роду (або лінії на Підгірцях). Велику коронну булаву одержав і його син Вацлав (1706–1779). Проте він відмовився від неї на користь Франциска-Ксаверія Браницького (1773), аби зберегти уряд польного коронного гетьмана для старшого сина, Северина Жевуського (1743 – 1811).

З першим поділом Речі Посполитої Підгірці опинилися в імперії Габсбургів. Через полонення їхнього господаря Вацлава Жевуського маєток неодноразово виставляли на ліцитацію (публічні торги), де його викупив Северин Жевуський (1787). Його бездітний онук Леон Жевуський (1808 – 1869) продав 1864 р. Владиславу Санґушкові Підгірці разом з колекціями, за умови їх зберігання. Родинний і гетьманський архіви з Підгірців Л. Жевуський впорядкував і передав Адамові Потоцькому з Кшешовиць (причому відкрив доступ до архіву Северина-Матеуша Жевуського співтворцю краківської історичної школи Валеріанові Калінці) і Титусу Дзялинському, відомому колекціонерові.

Молодший син гетьмана Вацлава Жевуського Станіслав-Фердинанд Жевуський (1737–1786) побрався (1758)8 з Катажиною-Кароліною з Радзивілів, дочкою Міхала Радзивіла (“Рибенько”) з Несвіжа та Урсули-Францишки з Вишневецьких. Як посаг за дружиною він отримав маєток Погребище у Брацлавському воєводстві (у XIX ст. – у Бердичівському повіті Київської губернії, тепер – райцентр у Вінницькій області). Маєток залишався у власності Жевуських до 1917 р. і дав назву відгалуженню лінії на Підгірцях (або гетьманської лінії). До гілки на Погребищі належали господарі Чуднова у XIX ст. – родина вітебського каштеляна, російського сенатора АдамаВавринця (1760–1825) та його старшого сина Генріка (1791–1866), письменника та публіциста.

Історик В'ячеслав Заїкін справедливо зауважував, що в ідеологів Торговицької конфедерації, зокрема в одного з її лідерів — гетьмана польного коронного Северина Ржевуського, який мав посілості на Волині, «виразно бринять «руські» мотиви, що змушують їх виступати в обороні краєвих прав «руських» окраїн проти централізаційних реформ у Польщі».

 «Руські» (українські) симпатії існували і в інших представників Ржевуських. Одним із них був Вацлав Ржевуський (1785–1831) — «козак Ревуха», теж пов’язаний із Волинню та Поділлям. Закоханий у козаччину, він залюбки розмовляв українською мовою. Своїм козакофільством сприяв поширенню «балагульства» серед дідичів на Правобережній Україні. Яскравий представник цієї родини — Генрик Ржевуський, автор вже зазначкних мною, популярних свого часу нарисів шляхетського побуту «Pamiętki Pana Seweryna Soplicy», у яких виразно засвідчені симпатії автора до козацтва.

Історія Чуднівського маєтку у XVI–XVIII ст. переплелася з долею представників знаних князівських родів Великого князівства Литовського (Острозьких, Заславських, Санґушків) і магнатів Речі Посполитої (Любомирських, Адама Понінського, Потоцьких). Чуднівську волость як великокнязівське пожалування-вислугу “на вічність” отримав князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460–1530), перший гетьман Великого князівства Литовського, від Сиґізмунда I (1507)9. Його старший син Ілля заповів її разом з іншими успадкованими маєтностями дружині Беаті Костелецькій і доньці Галшці. Боротьба за повернення спадку Острозьким череззаміжжя княжни точилася понад 40 років. Лише зі смертю Галшки (1582) всі її маєтки повернулися до Острозьких. Її опікуном, при дворі якого вона жила у Дубніз 1574 р., був молодший брат батька, маршалок Волинської землі, київський воєвода Василь-Костянтин (бл. 1526–1608). Його спадок обчислюється в 10 млн золотих10. Згідно з поділом маєтків між князівськими синами, Янушем і Олександром (1603), Чуднівську волость успадкував майбутній перший острозький ординат (1609), краківський каштелян Януш Острозький (бл. 1554–1620). Оскільки Чуднівська волость увійшла до складу Острозької ординації (майорату), то перший етап (XVI – 1753 р.) функціонування маєтку та архіву пов’язаний зі власниками Острозької ординації (загалом 24 міста й 593 села) і їхніми предками.

Відповідно до заповіту Януша Острозького Чуднівську волость як складову Острозької ординації одержав його онук, коронний конюший, сандомирський, краківський воєвода, другий острозький ординат (1621) Владислав-Домінік Заславський (1616–1656). Іззгасанням роду Заславських у чоловічій лінії (1682) єдиною спадкоємицею Заславських і Острозьких стала Теофіла-Людвіка Заславська († 1709)11, удова князя Дмитра Вишневецького. Її другий шлюб (1683) з Юзефом-Каролем Любомирським (1638–1702), коронним конюшим (1683), великим коронним маршалком (1702), спричинився до перетворення гілки Любомирських з лінії на Вішнічі на найзаможніших землевласників Речі Посполитої. Проте їхній онук, острозький ординат Януш-Александер Санґушко († 1775) з ковельської лінії не зміг утримати дідичні маєтки і змушений був, усупереч статуту ординації, 1753 р. відмовитися від права власності на Острозьку ординацію на користь кредиторів  – Любомирських, Чорторийських, Понятовських та ін.

З ліквідацією Острозької ординації розпочався другий етап функціонування Чуднівського маєтку. Адже за Кольбушовською угодою 1753 р. Чуднівська волость (понад 90 населених пунктів12) опинилася знову в руках Любомирських, а саме, родини Єжи-Ігнація Любомирського (1687–1753) зжешувської лінії. Зі смертю його спадкоємця, старшого сина від першого шлюбу, богуславського старости Ієроніма-Теодора Любомирського († 1761), через малолітство його зведених братів-спадкоємців, а також віддаленість Чуднова від Варшави, резиденції матері та опікунки малолітніх, Іоанна Любомирська з дому баронів фон Штейнів 24.02.1762 р. оголосила про тимчасову передачу прав на ведення господарчих і майнових справ у Чуднівському графстві люблінському воєводі Антонію Любомирському (1718 – 1782) з ланьцутської лінії роду, який мав маєтки поблизу Чуднова13. На графство претендував також коронний підстолій (1739–1764)14 Станіслав Любомирський († 1793) з пшеворської лінії, який прагнув заручитися під- тримкою великого литовського маршалка Януша-Александра Санґушка (1712–1775), останнього острозького ордината. Про це свідчать листи Іоанни Любомирської до обох магнатів з приводу смерті пасерба та прав її малолітніх синів на Чуднівське графство. Листи були передані адресатам її зятем Адамом Понінським (1732–1798), одруженим з Юзефою Любомирською. У листі Іоанна погрожувала Станіславу Любомирському судовою тяжбою.

Пізніше, внаслідок сімейної угоди спадкоємців, синів Єжи-Ігнація Любомирського у другому шлюбі – Франциска та Єжи, їхньої матері Іоанни з дому баронів фон Штейнів – з А. Понінським, чоловіком їхньої сестри, брати Любомирські за 800 тис. польських злотих відмовилися від будь-яких претензій на Чуднівське графство на користь А. Понінського (1776). Чуднів двічі відвідував Станіслав-Авґуст Понятовський. Уперше це сталося 1781 р., коли він повертався із Кам’янця; вдруге 1787 р., вже за Протасія Потоцького (господаря маєтку з 1782 р.), під час подорожі до Канева, де зустрічався з Катериною II. Київський воєвода (1790) та банкір Протасій Потоцький (1760–1801) був пов’язаний з родиною Понінських-Любомирських завдяки шлюбу зі племінницею дружини А. Понінського та пасербицею брата останнього, Каліста, Маріанною Любомирською. Вцілілі документи П. Потоцького стосовно Чуднівського графства  відбивають його майновий стан: фінансову залежність через банкову кризу 1793 р. та борги, що тяжіли на маєтках.Чуднівський ключ збанкрутілого київського воєводи придбав Адам-Вавринець Жевуський (1760–1825), вітебський каштелян, автор публіцистичних праць, промовець. Через заборгованості маєткам загрожувала ліцитація, проте А.-В. Жевуському вдалося дійти згоди з кредиторами.

У 1798–1800 рр. Чуднів, залишаючись приватним містом, був повітовим центром новоствореної Волинської губернії.

У 1820-х роках, успадкувавши маєток, Генрік Жевуський побудував новий палац, де при вході розташовувалась бібліотека. Зовнішній вигляд палацу можна уявити за малюнком Наполеона Орди. Його внутрішнє оздоблення побіжно описав літератор, мандрівник, етнограф Едвард Хлопицький у часописі “Kłosy” 19. Щоправда, Н. Орда відвідав Чуднів 1874 р., через 8 років після смерті письменника, автора твору “Pamiątki JPana Seweryna Soplicy, cześnika parnawskiego” (1839, багато перевидань). Його спадкоємиці вже покинули маєток. Незважаючи на занедбаність маєтку, покої одноповерхового палацу не були позбавлені елегантності. На час візиту Е. Хлопицького кабінет письменника перетворили на комору. Єдиною згадкою про минуле була мальовнича алегорія “Провидіння” на стелі. За свідченнями мандрівника, могила Г. Жевуського на місцевому цвинтарі не мала навіть пам’ятного знака.

Ліквідація польської державності призвела до переходу Правобережної України під панування Російської імперії. У XIX ст. родини, що належали до вищого шляхетського прошарку в Речі Посполитій, існували за нових політичних умов. Політичні та економічні впливи магнатерії відійшли в минуле.

Польське судочинство витіснялося та пристосовувалося до російського законодавства. Проте чинність Литовського статуту на Правобережній Україні припинилася лише указом Сенату від 25.06.1840 р. Великі землевласники були інкорпоровані в російське дворянство та домагалися підтвердження російським урядом шляхетських достоїнств. Вони вступали в шлюбнізв’язки з представниками російських знатних родів. Не стали винятками і кар’єри членів родини Жевуських. Адам-Вавринець Жевуський у 1809–1812 рр. справляв уряд київського губернського маршалка (предводителя дворянства), з 1813 до 1819 р. – інспектора шкіл Київської губернії. Його сини, старший Генрік і молодший Ернст (1812–1862), були бердичівськими повітовими маршалками. Їхній брат Адам (1805–1880) зробив військову кар’єру і дослужився до генеральського чину в російській армії, брав участь у придушенні Листопадового та Січневого повстань. Він двічі був одружений з представницями російської знаті – Олександрою Лопухіною та Ганною Дашковою. Резиденцію мав у маєтку Верхівня у Київському воєводстві, придбаному у сестри, Евеліни Ганської, яка вийшла заміж за Оноре де Бальзака. Брати Адам, Генрік і Ернст Жевуські (або, за російськими офіційними документами, Ржевуские) 1856 р. були “височайше пожалувані” спадковим російським графським титулом.

 

                                                    ( зі статті Н. Черкаської "З історії Чуднівського архіву Жевуських")