У Бердичеві Житомирської області місцеві жителі вшанували своїх земляків – жертв Голокосту.
Про це повідомляє телеканал «ВІК».
Кожного року у середині вересня пам’ятний знак, неподалік якого в роки Великої Вітчизняної було єврейське гетто, скликає до себе бердичівлян. Вони приходять, аби схилити голови у скорботі за тисячами земляків, котрі стали жертвами Голокосту.
За словами першого заступника Бердичівського міського голови Івана Демуся, за роки Великої Вітчизняної війни нацисти знищили більше половини жителів Бердичева. Серед них були жінки, діти, люди старшого віку, зовсім старі і навіть немовлята.
«Це було не поле бою, тут не було воєнних дій, тут не змагались у тактиці та стратегії військові зі зброєю у руках. Це було фізичне знищення однієї нації іншою», - сказав Демусь.
Беззахисних та не винних ні в чому, хіба що у тому, що народились на світ євреями, людей зганяли на смерть цілими родинами. Разом з людьми знищувалась єврейська історія та культура.
Розправа не оминула і Бердичівський район.
«Розстріли почалися наприкінці серпня. Тоді було страчено 546 осіб, згодом, 27-го у районі теперішнього села Бистрик, було розстріляно близько двох тисяч осіб. Розстріли тривали 28 серпня, 4 та 5 вересня. А 15-16 вересня 1941 року відбувся наймасовіший розстріл мирних жителів єврейської національності міста і району. За цих два дні було знищено понад 12 тисяч людей», - розповів голова Бердичівської райдержадміністрації Володимир Збаражський.
За його словами, у період з 3-го жовтня по 3-те листопада німці знищили ще дві тисячі євреїв. А в десяти братських могилах, що уздовж дороги «Бердичів-Райгородок», знайшли спочинок більше 18-ти тисяч мирних жителів. Загалом, тільки у вересні 41-го у Бердичеві було страчено понад 30 тисяч євреїв. Як зазначили на мітингу, це майже дорівнює кількості населення сучасного Бердичівського району.
Галина Бакмаєва – одна з тих, кому пощастило вижити у страшні часи Голокосту. Їй було тільки 3 роки, і про жахіття того періоду жінка знає з розповідей старших братів. Якби не сміливі добродії-сусіди, котрі наважились переховати її родину, хтозна, чи ділилася б нині пані Галина своїми спогадами.
Галина Бакмаєва, мешкала у Бердичеві в часи окупації.
«Батько прийшов до сусідів (тоді ми жили на Малій Житомирській, тепер це вулиця Руська), до української сім’ї Гончаренків. Зі сльозами на очах просив їх, щоб вони врятували нас. Але всіх вони взяти не могли, взяли тільки двох братів. А третій, я і мама пішли до польської сім’ї Гутовських. Сиділи ми у погребі, зверху було сіно. Коли не було облави, нас піднімали нагору, годували і спускали назад», - розповіла жінка.
Фото з офіційного сайту міста Бердичева
Житомир.info за матеріалами телеканалу «ВІК»
