Літом 2013 року в Україні штаби декількох політиків почали формувати мережі коментаторів для роботи у facebook, вконтакте та одноклассниках – не ботів, як раніше, а реальних людей, наших друзів та сусідів. Технологія дуже добре виправдала себе в Росії, де такий smm – "маркетинг в соціальних мережах" – масово застосували в політичних кампаніях.
Тепер поряд з десятками тисяч ботів, якими прославилися свого часу штаби БЮТ та ПРУ – існують сотні реальних авторів, що працюють за "соціальними темниками". Всі разом в один день вони можуть написати пост про справжніх захисників Батьківщини, а вже наступного дня – прохання до друзів припинити писати негативно про Олімпіаду, адже так все красиво вийшло.
В мережу коментаторів беруть по знайомству, часто родичів чи друзів. Люди мають "співчувати". За коментар, допис отримують різні суми – від декількох гривень до 50 доларів, в залежності від рівня коментатора.
Є топові коментатори, типу "тисячники", які поширюють ключові ідеї та тексти – а всі інші їх підхоплюють. Буквально за місяць чи два ці люди стають палкими прихильниками влади і починають поширювати інформацію навіть без додаткових фінансових стимулів. Такий собі "stock-гольмський синдром". Для них журналісти справді стають продажними, хтивими, підлими – у той час, як "наші беркутята нас бережуть".
Відділити пропаганду від вдумливої дискусії дуже просто: замість контраргументів звучать заяложені шаблони.
Наприклад, на зауваження про агресію щодо журналістів зі сторони "беркуту" логічно було б почути аргументи про ексцес виконавця або підкилимні ігри олігархів, які підставляють міністра чи президента. Що натомість відповідає "агітатор"?
Цитую з реальної дискусії:
"Журналисты у нас в большинстве своём продажные и непрофессиональные, часто работают на грани провокации, истерики и вмешательства в личную жизнь, а уж в толпе у них просыпаются настоящие звериные инстинкты. Вообще, достаточно послушать и посмотреть на "звёзд" журналистики Украины – полностью убеждаешься в том, что взяли они самое худшее от второй древнейшей профессии и возвели это в культ и стандарт вещания".
Тобто замість раціонального пояснення поведінки міліції ми отримуємо дозу закладених штампів щодо журналістів.
На зустрічне запитання "Навіть якщо журналісти такі погані – чи виправдовує це жорстокість?" – знову слідують розлогі тексти про підлих і брехливих папараці.
Будь-які спроби перевести діалог в конструктивне русло, наприклад, щодо необхідних реформ – судової, адміністративної, силових органів – однаково нехтуються за допомогою шаблонних фраз щодо опозиції, журналістів, шпигунів та масонів. Одна з ключових ознак такої пропаганди – "придихання", емоційність, апеляція до добра, світла, честі:
"Як же можна вірити цим журналюгам, якщо для них нічого святого немає?"
Звичайно, далеко не всі люди, які спілкуються таким чином, входять у вищезгадані мережі і отримують гроші.
Тривожним дзвоником має стати подібна поведінка всередині соціальної групи, яка дотримується інших цінностей. Тобто, якщо людина живе у Львові, має вищу освіту, всіх друзів має галичан і так далі, однак в розмові цитує дослівно Замятіна або Лаврова – із 90% вірогідністю можна сказати, що ця людина є платним коментатором, який входить в одну з 4-5 мереж навколопрезидентського пулу.
Восени такі пули були сформовані під запити конкретних політиків, однак сьогодні працюють здебільшого для критики Майдану.
Найбільше таких коментаторів в Києві. Їхня задача – сіяти сумніви в аудиторії щодо персоналій в опозиції, на Майдані тощо, щоб потім використовувати ці сумніви для висміювання цінностей.
"Знаємо ми вашу демократію – це коли геї одружуються".
"Ага, бачили цю свободу слова – беруть гранти в американців і навіть податки не платять".
Процедура вже пройшла успішну апробацію в Росії – і там же була викрита за допомогою зламаних поштових скриньок. В Україні технологія поки що набирає обертів – і можна прогнозувати через пару місяців, що кількість агресії в суспільстві тільки виросте. Причому вона буде направлена проти конкретних людей, а не ідей.
І найгірше, що прикривати цю агресію будуть загальними і красивими словами – які самі по собі нічого не значать.
Навіщо говорити про судову реформу, про освітянську реформу чи про корупцію в медицині?
Можна просто забити інформаційний простір "народовладдям" - так щоб люди забули про реальні проблеми, і сконцентрувалися на абстрактних поняттях.
Артем Біденко, спеціально для УП
