Культура

У Житомирі відкрилася виставка картин «вічного учня Бога» Миколи Максименка

22 вересня 2014, 10:33

«Ніч на березі річки» та «Бузок біля хати», «Березовий гай» і «Старі дуби» - усі красоти української природи у м’яких контурах і яскравій палітрі його картин. Однак не лише пейзажі, а й інші жанри живопису – натюрморт та портрет – підкорилися йому – великому майстру пензля Миколі Антоновичу Максименку. Виставка картин народного художника України, присвячена 90-річчю з дня його народження, відкрилася 19 вересня в житомирському виставковому клубі «Дукат».

Перший вернісаж Максименка – портрет Шевченка на вікні у веранді

Аби зігрітися теплом картин Миколи Максименка та привітати майстра, у світлій та затишній залі «Дукату» зібралися його рідні, друзі, художники-колеги, офіційні особи області.

Про перші кроки Максименка-митця розповів ведучий урочистостей - поет, композитор та бард-виконавець Володимир Шинкарук.

«Народився Микола Максименко 31 грудня 1924 року у селі Яроповичі Андрушівського району Житомирської області в родині хліборобів. Ще в школі захопився живописом. Перші уроки живопису взяв у заїжджого київського художника Осадчого. А потім була перша робота, перший портрет і перший вернісаж, перша персональна виставка, якою захоплювалося все село. Маленький Микола, якому було лише 11 років, перемалював портрет Великого Кобзаря і виставив його у невеличкому віконці над дверима у веранді. Це віконечко постійно світилося, і усі перехожі повертали погляд до портрету», - розповів ведучий історію майже 80-річної давнини.

«Я підняв голову: сонце сходить, зацвіла вишня, і бджоли… Отоді я народився як художник»

90-літній митець, як сьогодні, пам’ятає ту мить, коли зрозумів – його життя без пензля неможливе.

«В Яроповичах я народився, мама, як завжди, ходила в колгосп на роботу. І вранці встає, каже: «Миколо, іди-но принеси води, бо треба готувати їсти, тварин напоїти». Дала мені відро, я потихеньку пішов. У нас гориста місцевість – маленькі Карпати. Прийшов: була викопана така яма, і там – джерело. Я підняв голову: сонце сходить, зацвіла вишня, і бджоли… А тут гілля так спускається з верби. І я забув про воду, про все. Сів і дивлюсь. Мама чекала-чекала: «Миколо, гов…». Приходить, мене по спині – «бух». Я отямився… Отоді я народився як художник. І з тієї хвилини кожний день, кожну хвилину і вночі я працюю. Бог каже – дано тобі, працюй, доки живеш, даруй людям радість», - посміхається спогадам художник.

«Дружина – мій духовний годувальник»

Невичерпною музою, порадником та вірним другом для Миколи Антоновича є його дружина Валентина.

«Це мій духовний годувальник. Де вона ті сили бере? Це і котів їй треба нагодувати… А в саду… Проходить вранці, щоб ніде нічого не було зайвого – чистенько. І сусіди кажуть – чудо. Це просто Бог дав. Висадить сад такий, все цвіте… Це ж чудо! Нове народження людини. Куди не підеш – квіти, квіти, квіти… Повернувся – і є творча наснага. Спасибі їй мільйон разів», - не втомлюється дякувати дружині за дбайливість, доброту і ласку Микола Антонович.

Валентина відповіла чоловікові побажанням ще довго-довго топтати ряст.

«У Миколи Антоновича дуже гарна спадковість – його дід прожив понад 106 років, і в цьому віці він ще робив граблі власними руками. Я бажаю Миколі Антоновичу пережити свого діда і в доброму здоров’ї славити нашу Житомирщину, наш поліський край», - побажала Валентина.

Віднедавна у Максименка з’явилася ще одна муза – юна і талановита

На мистецьке свято до художника прийшла сусідська дівчинка, третьокласниця Карина, в якій Максименко розгледів неабиякий талант.

Присутнім маленьку гостю представив начальник управління культури Житомирської облдержадміністрації Юрій Градовський.

«Ця маленька дівчинка – нова муза. Дві молоді душі прикипіли одна до одної. Дівчинка навчається у третьому класі. Її батько зараз там, де дуже важко, – захищає нашу державу на Сході. Микола Антонович допомагає просто по-людськи цій дівчинці», - розповів Градовський.

Сам Максименко не натішиться своєю маленькою ученицею.

«Ось художник новий народився. Геніальна буде людина, талановита. Вона народжена художником. Це від Бога. Дивлюся – це ж неможливо: школи немає, а так малює. Приходить до майстерні, каже: «Тут найкраще», - тішиться Микола Антонович.

Аби здібності Карини розвивалися, 1 вересня мама записала її до художньої школи.

Карина вітає свого наставника. Один із подарунків – картина 

«Це ж Україна – сонце, земля, пшениця, соняшники… Це душа України»

Не зважаючи на поважний вік, Микола Антонович щодня стоїть біля мольберту. Останнім часом під пензлем художника народжуються картини, у яких переважають національні кольори, - каже його дружина.

«Карина до нас прийшла і запитує: «Миколо Антоновичу, а що це ви прапор України намалювали?» А він малює щодня. І чомусь упродовж останніх місяців чотири йому до душі фарби нашого українського прапору. Усе, що виходить з-під його пензля, має такий жовто-блакитний відтінок», - помітила Валентина.

Максименко пояснює – інакше не може, все йде від Бога.

«Це ж Україна – сонце, земля, пшениця, соняшники… Хочеш-не хочеш… У Москві, в Росії, не візьмуть такого. Це душа України. Малюючи, я не слідкую. Воно все йде від Бога. Тому що я вічний учень Бога. Що Він каже, те роблю», - говорить митець.

Виставка картин Миколи Максименка триватиме у клубі «Дукат» (вул. Перемоги, 9) до кінця жовтня, тож кожен бажаючий має нагоду зігрітися теплом творів великого майстра пензля.

 Житомир.info

Матеріали по темі