Суспільство

Житомирський журналіст – з АТО: Нам усім треба схилити голову перед українськими воїнами

22 August 2016, 17:08

(Продовження. Попередній матеріал тут).

…До мене підійшла Людмила Коберник.

Мужності цієї тендітної жінки могли б позаздрити багато чоловіків. Вона їздить у зону АТО з березня 2014 року, з самого початку бойових дій, двічі-тричі на місяць. Неодноразово потрапляла під обстріли сепаратистів, один раз навіть довелося виходити з нашими бійцями з ворожого оточення.

«Через те, що демобілізації поки що не буде (немає ким замінити учасників АТО), – розповідала вона перед поїздкою, – ми добилися, дякуючи родинам мобілізованих і громадським організаціям, щоб наші бійці хоча б час від часу отримували відпустки, бачилися зі своїми сім’ями і відновлювали душевні сили».

Людмила Коберник привозить у зону АТО гуманітарну допомогу, супроводжує на фронт і з фронту відпускників, забирає із шпиталів додому поранених житомирян, які вже пішли на поправку. Вона входить до робочої групи Громадської ради при Житомирській ОДА по допомозі родинам мобілізованих, родинам загиблих, захищає соціальні права воїнів, а ще опікується тимчасовими переселенцями – біженцями з Донецької та Луганської областей, які знайшли притулок на Житомирщині.

Її добре знають не тільки всі бригади Житомирщини (26-а, 30-а, 95-а), а й інших областей (24-а, 51-а, 72-а, 76-а, 79-а).

«У мене між ними різниці немає, – усі вони наші, українські, проте не буду кривити душею: ближче до серця, звичайно, бригади нашої області, особливо рідна Житомирська 95-а. Це як у матері багато дітей, вона ставиться до всіх однаково, але все ж таки хтось потребує трошки більше її уваги й турбот». Бійці добре знають її і вже сприймають як належне, як житомирську Матір Терезу. Я чув, як у розмові з ними вона сказала: «Ви для мене всі – як мої діти».

Ми привіталися.

– Які перші враження? – поцікавилася Людмила Коберник.

Зізнався чесно:

– Вночі отримав певну дозу адреналіну, особливо на блокпосту. Але я бачив, як поводилися ви і бійці, тому був спокійний.

– Ці блокпости – не хочу сказати, що до них звикла, але реагую вже не так гостро. У мене виникали ситуації набагато гірші (сміється): от коли ми їхали в супроводі бронетранспортерів, і раптом наш мікроавтобус обстріляли. І хоча були одягнені в бронежилети, мого сусіда, що сидів поруч, поранило.

– Вчора вам телефонували з Генерального штабу. Якщо не секрет, про що йшла мова?

– Ми обговорювали проблеми, що існують на даний час у бригадах Житомирщини, і як їх вирішувати спільними зусиллями. Генштабу потрібна різнобічна інформація з місця подій і з перших рук, аби краще розуміти обстановку, адже він у Києві, а не в зоні АТО.

– Дзвонили також і з Київського військового шпиталю?

– А ще й і з Харківського. Два тижні тому відбувся кровопролитний бій, і з нашого боку є багато поранених, наразі вони лікуються в Дніпропетровську, Харкові, Одесі, деякі у вкрай важкому стані. А тих бійців, що вже одужують, я мала сьогодні забрати в Житомир, але в автобусах не вистачає місць. Відтак опівдні веземо додому чергову партію відпускників, а за пораненими я повернуся через кілька днів.

– Не знаю, чи взагалі можна звикнути до війни, але я помітив: вона стала для бійців ніби буденною справою. Чи я помиляюся?

– У кожного бійця – свій психологічний стан, думки й оцінка тієї чи іншої ситуації. Я неодноразово бачила, які вони приїжджають з бою і скільки їх взагалі повертається. Втрати – великі. Занадто важко перебувати в цьому пеклі тривалий час і зберігати душевну рівновагу. Але вони тримаються. Їм потрібна психологічна допомога, тепле слово. І коли я приїжджаю, завжди наголошую і солдатам і офіцерам, всім без винятку: про вас не забули, вам допомагає вся Україна, вдома вас чекають рідні – живих і неушкоджених. І я вас чекаю. Якщо людина буде впевнена в цьому, у неї більше шансів вижити.

Все в руках Божих, але й від нас дуже багато залежить. І я кажу всім: якщо ми об’єднаємося і будемо як пальці одного кулака, ми – непереможні. І нам усім треба схилити голову перед українськими воїнами і навіть низько вклонитися – тільки за те, що вони є. Я з ними від початку була, є і буду до кінця…

(Далі буде)

Олександр Гуцалюк для Житомир.info, фото автора

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі