Культура

5 жовтня 1941 року в Житомирі вийшов останній номер газети Олега Ольжича «Українське Слово»

5 жовтня 2016, 11:42

75 років тому, 5 жовтня 1941, у Житомирі вийшов друком останній, 19-й номер газети українських націоналістів (фракції Мельника) – «Українське Слово». Цей вітчизняний часопис став продовженням еміграційного часопису «Українське Слово», що виходив у Парижі з травня 1933 до червня 1940 (окупації Франції німецькими військами) і відродився в Житомирі 3 серпня 1941 завдяки нашому земляку, заступнику Голови ОУН(М) Олегу Ольжичу.

Олег Ольжич

Як керівник Культурної Референтури ОУН(М), він особисто розробляв концепцію газети, визначав тематику майбутніх публікацій і активно допомагав у формуванні редакційного колективу. Передбачалося, що житомирське «Українське Слово» очолить саме Ольжич, однак, через надмірну зайнятість партійними справами і брак часу, він відмовився від посади редактора на користь Івана Рогача, відомого і досвідченого однопартійця.

Для виходу газети на терені Житомирщини потрібен був обов’язковий дозвіл німецької сторони. Військова окупаційна адміністрація не заперечувала, розглядаючи пресове видання українських націоналістів як важливий засіб пропаганди у війні проти більшовистської Росії і донесення своїх наказів до місцевого населення. Відтак «Українське Слово» не з власної волі вже з першого числа рясніє німецькими матеріалами – переможними реляціями про успішний наступ Вермахту на Східному фронті. Натомість редакційні матеріали суворо пильнує німецька воєнна цензура.

Іван Рогач

Редакція газети розміщувалась на Лєрмонтовській вулиці, 13. Цей будинок (у 1941– № 15) став житомирським осередком похідної групи ОУН(М). Там також мешкав у липні-вересні 1941 Олег Ольжич. Друкувався часопис форматом А-3 на чотирьох сторінках двічі на тиждень у друкарні на Великій Бердичівській, 10.

Дім на Лєрмонтовській вулиці, 13, де мешкав Олег Ольжич і розміщувалась редакція газети «Українське Слово»

Будинок на Великій Бердичівській, 10, де в обласній друкарні випускали часопис ОУН(М)

Газета українських націоналістів не збиралася оспівувати «визволителів» – дойче зольдатен, позиціонувала себе як обласна, відтак головну увагу приділяла соціальним, духовним і національним проблемам регіону. Чільне місце на шпальтах посіли публікації про налагодження оновленої (вже без комуністичної облуди) системи середньої та вищої освіти, відродження релігійного життя, історію українського самостійницького руху, патріотичний репертуар (на основі творів українських класиків) міського театру тощо. Часопис оприлюднив також серію викривальних документально-публіцистичних статей про жахливі злочини сталінського режиму в Україні, зокрема, на Житомирщині – Голодомор 1932-1933 та Великий терор 1937-1938.

Незабаром житомирський період «Українського Слова» закінчився – після вступу 19 вересня 1941 німецьких військ до Києва редакційний колектив переїхав у столицю України.

«Наша житомирська обласна газета «Українське Слово» розпочала обслуговувати, крім населення Житомирської області, і населення Київщини», – зазначила у своєму повідомленні спадкоємниця «Українського Слова» газета «Перемога» (в єдиному числі від 9 жовтня 1941). 12 жовтня замість «Перемоги» вже вийшов «Голос Волині». Очолював ці видання член ОУН(М) Дмитро Маслій. В умовах німецького тиску на газету, що посилювався, він намагався притримуватись, як і «Українське Слово», національної проукраїнської позиції, однак наприкінці листопада 1941, після відомих подій Другого Базару, змушений був піти з редакції. З його виходом «Голос Волині» перетворився на слухняний пресовий рупор німецької окупаційної влади.

Житомирський період став важливим етапом у розбудові газети «Українське Слово». За короткий проміжок часу (два місяці) молодий колектив редакції набув певного досвіду в журналістській і видавничій справах. Часопис зміцнів і, ставши на крило, полетів у Золотоверхий Київ, маючи далекоглядну мету поширитися зі столиці на всю Україну. Журналісти «Українського Слова» вірили в свої сили і знали, що на цьому шляху їх чекає багато важких випробувань. Не знали вони лише того, що на них у Києві вже чатує скора мученицька смерть…

У столиці газета «Українське Слово» стала щоденною. Перше число вийшло 29 вересня 1941. Одразу після цього друкарня, де випускали часопис, злетіла в повітря від потужного вибуху. Таким чином диверсійно-розвідувальна група НКВС помстилась українським націоналістам за непримиренну антирадянську позицію газети. У ті лиховісні дні, починаючи з 24 вересня, енкаведистське підпілля підірвало радіокерованими фугасами уповільненої дії славу Києва – Хрещатик і весь історичний центр столиці.

21 жовтня 1941 «Українське Слово» писало про це так: «Перший вибух хмарою диму затьмарив ясний день. Полум’я охопило магазин «Дитячий світ». З цього все і почалося. Вибух за вибухом… Навіть важко собі уявити і підрахувати розміри цього нечуваного злочину совєтів!».

Відтак кілька наступних чисел київського «Українського Слова» довелося друкувати в Житомирі.

На початку жовтня 1941 до Києва з Кракова прибула Олена Теліга – українська поетеса і полум’яна патріотка. Вона одразу заходилася організовувати Спілку українських літераторів, які залишились у місті.

Олена Теліга з чоловіком Михайлом

«Українське Слово» повідомило: «8 жовтня 1941 року в Києві ініціативна група представників української літератури організувала Спілку українських письменників. Правління Спілки ставить своїм першим завданням об'єднати всіх українських літературних працівників та спрямувати їхню творчу працю на користь української національної культури». Спілку українських письменників очолила Олена Теліга.

У листопаді 1941 редакція «Українського Слова» задумала випуск літературного додатку до газети – ­тижневик «Літаври». Редакторкою запросили Олену Телігу. Фактично це був окремий часопис виключно з проукраїнською тематикою. «Літаврів» вийшло друком всього чотири номери, перший – 16 листопада, останній – 7 грудня 1941.

12 грудня 1941 почалася розправа – редакція газети на чолі з Іваном Рогачем була заарештована гестапо і в січні 1942 страчена в Бабиному Яру.

Окупанти вдалися до кардинальних змін – часопис «Українське Слово» став «Новим українським словом». Новий редактор Костянтин Штепа, жалюгідний гітлерівський посіпака, заявив новому редакційному колективу: «Я не зроблю нічого, що могло б засмутити визволителів». Проукраїнську тематику публікацій змінила відверта пронімецька. Невдовзі Штепа зажадав, щоб Олена Теліга також змінила тематику «Літаврів», але вона категорично відмовилась. Видання було негайно ліквідоване, а редакторку заарештовано 9 лютого 1942. 21 лютого її разом з чоловіком Михайлом Телігою та ще кількома мельниківцями німці розстріляли в Бабиному Яру.

Не оминула трагічна доля і Олега Ольжича. Гестапівці схопили його 25 травня 1944 у Львові, звідки він був доправлений у німецький табір смерті Заксенгавзен. Після нелюдських тортур у гестапівській катівні, які продовжилися і в таборі, організатор газети «Українське Слово» Олег Ольжич помер 10 червня 1944.

Олександр Гуцалюк для Житомир.info 

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі