Культура

Рівно 136 років тому народився поет Саша Чорний, який в Житомирі почав писати під псевдонімом «Сам по собі»

13 жовтня 2016, 13:46

13 жовтня 1880 в Одесі народився Саша Чорний (Олександр Михайлович Глікберг) – майбутній поет, прозаїк і перекладач. Один із багатьох, хто вимушено залишив батьківщину, не примирившись з ідеологією більшовиків.

Він походив з бідної єврейської родини провізора Мойші Глікберга, де було п’ятеро дітей, двоє з яких носили ім’я – Саша. Блондина батьки називали «білий», а брюнета – «чорний». Так згодом з’явився літературний псевдонім поета.

Саша Чорний. Початок 1900-х рр.

В ті часи єврейському хлопчику здобути освіту було практично неможливо, і до білоцерківської гімназії, поза «процентною нормою» для євреїв, він вступив лише після того, як батько його охрестив – у 10 років. Закінчити її не судилося – хлопця вигнали за незадовільні оцінки з алгебри. Додому повертатися він не насмілився і поїхав до Петербурга, де швидко опинився на вулиці, тому що батьки відмовились від нього і перестали відповідати на листи. Про нещасного жебрака написала столична газета «Сын Отечества», і бездітний житомирянин Костянтин Роше, випадково прочитавши її, розчулений, забрав Сашу Глікберга до себе, дав притулок і всиновив. Мешкав хлопець у казенній квартирі вітчима, в житловому флігелі Маріїнської жіночої гімназії (тепер це Дім дитячої і юнацької творчості на площі Корольова, 10).

Костянтин Костянтинович Роше, чиновник Волинського губернського правління, почесний мировий суддя, голова губернського у селянських справах присутствія, мав благородну душу, був невиправний філантроп і переймався благодійницькими справами. Він влаштував пасинка в Житомирську другу чоловічу гімназію, однак і тут навчання не склалося – його знову вигнали через конфлікт з директором, причому з «вовчим білетом», тобто, «без права поступления». Не допомогло навіть покровительство впливового вітчима. Відтак невдаха-гімназист, не досягши середньої освіти, а лише призовного віку, пішов служити до царського війська – рядовим 20-го Галицького полку. Після служби два роки працював митником на кордоні з Австро-Угорщиною і врешті повернувся.

Житомирська друга чоловіча гімназія (сьогодні – природничий факультет ЖДУ), з якої наш герой безславно вилетів у 1899

 У листопаді 2013 на фасаді гімназії на честь поета встановлено меморіальну дошку

Люди діляться на фізиків і ліриків. Саша Чорний був лірик і в Житомирі відбувся як поет. Під впливом прийомного батька, який мав поетичний хист і писав вірші, він теж зацікавився поезією. 1 червня 1904 «Волынский вестник» надрукував його «Дневник резонера». Так молодий віршотворець, під псевдонімом «Сам по собі», зробив у Житомирі доленосний крок у велику літературу.

Але справжнє народження поета відбулось у Петербурзі, куди він удруге подався у пошуках кращої долі. Політична сатира «Чепуха», уперше підписана псевдонімом Саша Чорний, побачила світ 27 листопада 1905 і принесла шалений успіх молодому літератору:

Трепов – мягче сатаны,

Дурново – с талантом.

Нам свободы не нужны,

А рейтузы с кантом.

…Витте родиной живет

И себя не любит.

Вся страна с надеждой ждет,

Кто ее погубит.

…Высшей милостью труха

Хочет общей драки.

Все на свете – чепуха,

Остальное – враки.

Сатири талановитого поета «Бульвары» і «Ранним утром» навіяні житомирськими враженнями:

Утро. В парке – песнь кукушкина.

Заперт сельтерский киоск.

Рядом – памятничек Пушкина,

У подножья – пьяный в лоск:

Поудобнее притулится,

Посидит и упадет…

За оградой вьется улица,

А на улице народ.

Він швидко здобув визнання і прихильність аудиторії. За словами Корнія Чуковського, «получив свежий номер журнала, читатель, прежде всего, искал в нем стихи Саши Черного». З їдким сарказмом, смішно і водночас поетично автор оповідав про тогочасну російську політику, літературу, побут. Його вірші вплинули на поезію тих років, зокрема, на творчість раннього Маяковського. Проте власті були іншої думки і заборонили нову збірку поета «Разные мотивы» – там було надто багато політичної сатири.

В 1906-1908 Саша Чорний прослухав курс лекцій у Гейдельбергському університеті, який суттєво вплинув на його світосприйняття і подальшу творчість. Повернувшись з Німеччини до Петербурга, поет стає провідним автором журналу «Сатирикон», з-під його пера виходять три нові збірки – «Всем нищим духом», «Невольная дань», «Сатиры».

Але поступово сатирична поезія перестає його цікавити, він пише ліричні вірші, виступає в якості перекладача з німецької і дитячого письменника. Юне покоління й сьогодні залюбки читає його книжки «Тук-Тук», «Живая азбука» та інші.

З початком Першої світової Саша Чорний відправляється на фронт «рядовым из вольноопределяющихся». Однак його тонка натура не витримує жахів війни, поет впадає в тяжку депресію, після шпиталю служить санітаром. Враження від воєнних літ стали основою циклу віршів «Война».

З поваленням царату Тимчасовий уряд призначає його заступником комісара Північного фронту. Жовтневий переворот 1917 поет не прийняв і не зважив на пропозицію більшовиків очолити газету у Вільно. Відтак восени 1918 Саша Чорний з дружиною виїхали в Прибалтику, а в березні 1920 – в Німеччину.

Поет живе в Берліні, працює в емігрантських часописах «Руль», «Сегодня», журналах «Сполохи», «Воля России», очолює журнал «Грани». В 1923 власним коштом видає збірку «Жажда», лейтмотив якої – сум за втраченою батьківщиною і гірке, безрадісне життя емігранта під чужим сонцем. Товаришує з Леонідом Андреєвим і деякий час гостює у нього в Італії. Там пише цикли віршів «Из римской тетради» і «Римские офорты».

У 1924 Саша Чорний перебирається у Францію. Співпрацює з емігрантськими часописами «Последние новости», «Возрождение», «Иллюстрированная Россия», «Перезвоны» і журналом «Сатирикон». Влаштовує літературні вечори, бере участь у «Днях русской культуры», випускає альманах для дітей «Русская земля».

Цей період відмічений плідною працею над прозою. Виходять друком дитячі книжки – «Сон профессора Патрашкина» (1924), «Дневник фокса Микки» (1927), «Кошачья санатория» (1928), «Румяная книжка» (1930), «Белка-мореплавательница» (1932). У збірці «Несерьезные рассказы» (1928) і повісті «Чудесное лето» (1929) Саша Чорний звертається до старої Росії, його твори сповнені беззлобним сміхом, гумором, світлим сумом за далекою вітчизною.

В оповіданнях «Комариные мощи», «Мелкоземельный грипп», «Провансальские страницы», «Собачий парикмахер», «Прогулка в Кабассон» письменник змальовує побут російських емігрантів, злидні, приниження і водночас їх душевну стійкість і відчуття власної гідності – якості, що мають навіть «маленькі» люди. Обігруючи Некрасова, він пише бурлескну поему «Кому в эмиграции жить хорошо» (1930-1931):

…И после пятой рюмочки

Рассейско-рижской водочки

Вдруг выплыл из угла, –

Из-за карниза хмурого,

Из-под корявой вешалки,

Из сумеречной мглы –

На новый лад построенный,

Взъерошенный, непрошеный

Некрасовский вопрос:

Кому-де в эмиграции

В цыганской пестрой нации

Живется хорошо?

У 1929 поет придбав земельну ділянку на півдні Франції, в містечку Ла Фав’єр, і збудував дім, що став справжнім культурним центром діаспори: туди приїжджали і тривалий час гостювали російські письменники, художники, музиканти.

Життя цієї чудової і талановитої людини обірвалося трагічно: влітку 1932 спалахнула сусідська ферма, і Саша Чорний, ризикуючи життям, кинувся гасити пожежу. Вдома йому стало зле, він зліг від раптового серцевого нападу і помер. Йому було лише 52 роки.

Прах поета покоїться на кладовищі Ла-ванду в департаменті Вар.

Маріїнська жіноча гімназія. Початок ХХ ст.

Дім дитячої і юнацької творчості (колишня Маріїнська жіноча гімназія). Сучасний вигляд 

Олександр Гуцалюк для Житомир.info 

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі