215 років тому, 19 січня 1802, (п’ятим) волинським губернатором був призначений дійсний статський радник Решетов Гавриїл Степанович, який залишався на цій посаді до самої смерті – 28 серпня 1805.
З його ім’ям у Житомирі пов’язане будівництво нового Губернаторського будинку на Київській вулиці – після того, як він випадково спалив «Королевський палац» на Замковій горі, невдало прибудувавши до нього кухню. Але, безперечно, головна його заслуга – це відкриття в нашому місті першого публічного театру (до цього з 1797 існувала тільки театральна антреприза – приватний театр).
Новий театр був збудований на благодійні кошти в 1803, на Українській вулиці (тепер – Велика Бердичівська), на місці сучасного майдану Корольова, напроти Пилипонівської (нинішньої Михайлівської) вулиці. Урочисте відкриття відбулося 30 серпня 1803 – на честь іменин імператора Алєксандра I. Таким чином наше місто стало одним із небагатьох у Російській імперії, що вже на початку ХІХ мало власний публічний театр, де місцеве світське товариство майже щовечора насолоджувалося високим мистецтвом. Завдяки спогадам Яна Дуклана Охотського, польського дворянина, історика і письменника, який жив на той час у Житомирі, маємо уявлення, як виглядав театр – дерев’яний, з шістьма колонами при вході. Велика зала з партером, верхніми і нижніми ложами була розрахована на 350 місць.
Перший житомирський театр, збудований у 1803
Спочатку театр не мав власної театральної трупи, а гастролери без особливого бажання приїжджали в Житомир, вважаючи його «нетеатральним». Як іронічно відмітив уродженець нашого міста, відомий письменник Лев Нікулін у книзі «Люди русского искусства»: «Они боялись, как чумы, здешней глуши: тут жили люди с каменным сердцем и кошельком, который редко открывался».
Незабаром губернатор Решетов помер. Додамо кілька цікавих фактів про його сім’ю в Москві. Вдова, Єкатерина (у дівоцтві) Якушкіна – рідна тітка декабриста Івана Якушкіна, яка після його заслання до Сибіру в 1826 піклувалася про його синів. У своїх листах Якушкін часто справлявся про її стан здоров’я і передавав привіт.
Дочка – Єкатерина Решетова, заміжня за багатим поміщиком, поручником Ніколаєм Лєвашовым, другом Якушкіна, Фонвізіна, Дельвіга і Чаадаєва, була «образованной и умной женщиной, которую вся литературная молодежь того времени любила и глубоко уважала». У своєму московському будинку на Новій Басманній вона відкрила літературний салон, який відвідували Дмитрієв, Баратинський, Жуковський і Пушкін.
Тим часом житомирський театр продовжував своє життя. Значні зміни відбулись у ньому за часів губернаторства Міхаїла Комбурлея. Він мав власну театральну трупу, яка виступала також у Бердичеві, Кам’янці-Подільському, Тульчині та інших містах. Як губернатор Комбурлей відсвяткував у театрі свій день народження, написала навіть газета сусідньої губернії – «Литовский курьер» (читай тут).
14 вересня 1816, у рамках інспекційної поїздки Правобережною Україною і оглядом новоприєднаних західних територій, Житомир уперше відвідав російський імператор – Алєксандр I (про цю значну для губернського міста подію – наша окрема оповідь). На честь монарха в житомирському театрі було влаштовано розкішний святковий бал, який також детально описує Ян Дуклан Охотський.
Історія театру нерозривно пов’язана з ім’ям відомого українського і польського актора, режисера і драматурга Антона Змієвського (1769 – 1834). Він був антрепренером у театрі губернатора Комбурлея, потім створив власну трупу, з якою часто відвідував Житомир. Його п’єса «Чумак-чародій» користувалась у глядачів великим успіхом.
Яскраву сторінку в театральне життя молодого губернського міста вписав наш земляк, польсько-український драматург Кароль-Август Гейнч, за сумісництвом – житомирський аптекар. Його віршотворні комедії, як от «Тогочасна молодь», публіка сприймала залюбки не тільки в Житомирі, а і у Львові, Бердичеві та інших містах. Заслуга Гейнча полягає в тому, що він є автором першої української історичної драми «Повернення запорожців із Трапезунда».
З цим твором (під назвою «Запорожці» і в жанрі комедіа-опери) Гейнч дебютував 1864 у Львові. В опері нашого земляка вперше прозвучав твір П. Чубинського та М. Вербицького «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», який згодом, за часів незалежності, став державним гімном України.
Ймовірно, як стверджує житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький («Танго з минулим», 2014), Кароль-Август Гейнч спочатку показав свою нову оперу вдома, на сцені житомирського театру, адже від дозволу театральної цензури (у 1842) до її офіційного виходу на львівській сцені минуло 22 роки. Відтак автор міг пропонувати її до сценічного втілення і раніше Львова. Тоді не виключено, що історія державного гімну України бере початок не лише з опери житомирянина, а й самого Житомира (бо, напевно, перш за все новий твір автор забажав «випробувати» на своїй малій батьківщині).
Влітку 1829 у житомирському театрі п’ять концертів поспіль дали італійські співаки Джованні Гелі, Кароліна Тусант, Галліс де ля Рокере. У різні роки губернське місто відвідували колективи перших в Україні приватних гастролюючих театрів Рекановського, Жураховського, Зелінського, київська трупа Леваневського.
У лютому 1847 в Житомирі виступив геніальний угорський композитор, піаніст і диригент Ференц Ліст. На сцені театру він дав два концерти (перший – у суботу, 15 лютого). Як повідомила газета «Волынские губернские ведомости»: «Событие это привлекло в Житомир посетителей не только из ближайших окрестностей, но и из отдаленных уездов губернии; гг. помещики со своими семействами спешили приехать послушать игру г. Листа, а он был так внимателен к посетителям, что не отказал дать ещё другой концерт».
М. Сарнецький у журналі «Киевская старина» з цього приводу зазначив: «Приезд знаменитого венгерца буквально наэлектризовал публику, но помещение театра, в котором он выступал, не выдерживало никакой критики: деревянное, полуразваленное здание. В ясную ночь можно было увидеть сквозь потолок и крышу звезды, а в непогоду дождь, как сквозь сито, лил в партер и в ложи. Учитывая это, губернатор разрешил находиться в театре в шляпах на головах».
Так і сиділи глядачі в старому дерев’яному театрі ще кілька років «в шляпах на головах», і лише з призначенням у 1852 нового волинського губернатора – Ніколая Синельникова (читай тут), у Житомирі старий театр було розібрано і збудовано новий, уже мурований.
Губернаторський будинок на Київській вулиці
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
