З майже дворiчного правлiння Черновецького в Києвi можна зробити щонайменше один сумний висновок: Київ, столиця держави, став абсолютно некомфортним мiстом для середнього класу, тобто для тих людей, рiвнем життя яких вимiрюється рiвень добробуту й стабiльностi держави в усьому цивiлiзованому свiтi.
На жаль, уся полiтика мерської команди зводиться до двох основних напрямкiв – благоволiння потужним олiгархiчним кланам i окремим олiгархам шляхом роздачi землi, торговельних площ у центрi столицi, комунальних замовлень на виконання робiт i розвитку iнших взаємовигiдних напрямкiв спiвпрацi.
Другий напрямок полiтики столичної влади – всебiчна пiдтримка, заохочення й збiльшення прошарку людей, якi перебувають за межею бiдностi (задля iлюстрацiї своєї доброчинностi) i тих, котрi ледве цю межу перетинають – як найбiльш стабiльного електорату.
Не розумiю, невже нiхто не пояснить “доброму меру”, що страшно й сумно на початку ХХI столiття ставити собi в заслугу розширення мережi їдалень для бiдних. Що це “зла” добродiйнiсть, що вона зумовлює зростання в столицi кiлькостi таких людей, у тому числi за рахунок “регiональних” бомжiв? Що для розв’язання проблем цих людей їх не потрiбно заохочувати до вояжiв у столицю за безкоштовним обiдом чи одягом. Навпаки, треба намагатися скоротити когорту бродяг, повернувши людей до повноцiнного життя...
Так само – невже не вважає за грiх вiруючий Черновецький створювати сiтьовий маркетинг iз пенсiонерiв за програмою “голос в обмiн на продовольство”, приплачувати за пiдтримку мера.
Зрозумiло, що на цьому “святi столичного життя” середньому класовi складно знайти собi мiсце й спосiб виживання. Виходить, що столицi непотрiбнi освiченi, iнтелiгентнi, молодi люди. Мiсто стає не для них.
Середнiй клас не отримує дешевих продуктових наборiв i постiйних “доплат”, якi вимiрюються сотнями гривень. Водночас середнiй клас апрiорi не може мати зиску вiд бiзнесових оборудок. Я вже не кажу, що плани на дiлянку землi для киян стабiльно середнього й трохи вище середнього достатку перетворились на нездiйсненнi мрiї.
Середньому класу не потрiбнi доплати до Благовiщення й гречка з консервами. Але вiн вимагає вiд столичної влади щось зробити для мiста. Менi, наприклад, потрiбнi вiльнi вiд машин тротуари (здається, мер пiдписував вiдповiдне розпорядження щодо центру мiста?), вiдремонтованi лiфти, дитячi майданчики i ще багато-багато чого.
Зараз iз телебачення, радiо, монiторiв у метро ллється шквал iнформацiї про те, скiльки зроблено для столицi i скiльки зробиться. Але в тих людей, якi щодня ходить по вулицях Києва, живуть у його будинках, скуповуються в його магазинах, складається враження, що це про якесь iнше мiсто говорить мiська влада.
Теза столичних чиновникiв про те, що наповнення мiського бюджету суттєво зросло, зокрема, вiд пiдвищення вартостi оренди комунальної власностi, на перший погляд можна було б сприйняти позитивно, але рикошет вiд такого збiльшення нiвелює увесь позитив.
Що ж вiдбувається насправдi? Через неймовiрне збiльшення вартостi оренди комунальної власностi (щонайменше удвiчi-втричi минулого року проти 2006-го) центр Києва перетворився на суцiльний “бутiк” i став практично непридатний для проживання. Згадаймо, адже це саме оренда Черновецького витiснила з центру вiдомi ще з радянських часiв магазини й магазинчики: “Фарфор. Фаянс” на Хрещатику, “Українськi ласощi” бiля метро “Театральна”, “Гастроном” на розi Великої Житомирської, майстерню з ремонту годинникiв бiля Майдану Незалежностi, величезний магазин “Взуття”, який упродовж року стояв iз зафарбованими вiкнами на центральнiй вулицi Києва. Перелiк можна продовжити...
Нещодавно зафарбувалися вiкна ще одного хрещатицького магазину, де продавали книжки й сувенiри. Ледве-ледве втрималися у своїх примiщеннях “Знання” на Хрещатику, iз завмиранням серця всi очiкували завершення ремонту в гастрономi “Хрещатик”...
Чи спитав мер у киян – а чого хочуть вони: збiльшувати бюджет за рахунок надходжень вiд оренди для пiдмащування електорату, чи мати можливiсть ходити в знайомi магазини й купувати продукти в недорогих продуктових точках, яких у центрi майже не залишилося? Нi, не спитав...
Так само як не спитав – а чи потрiбнi киянам хмарочоси-свiчки в спальних районах серед будинкiв, 20–30-рiчної давностi, зведених, мiж iншим, вiдповiдно до плану забудови. Скрiзь, де є клаптик вiльного простору, зараз розгортається будiвництво – замiсть скверикiв, дитмайданчикiв, спортивних майданчикiв. Але ж коли затверджували план забудови цих районiв, передбачалися вiльнi мiсця для скверiв i “зелених плям”, щоб життя було комфортне.
Бачила, як один такий двадцятиповерховий шпиль так навис над дитячим садком, що повнiстю перекрив доступ сонячного промiння. А хто дозволив будувати оту незграбну велетенську споруду бiля самiсiнького виходу з метро “Лiвобережна”. Тепер там майже не можливо пройти...
Можу ще згадати про тотальне вирубування дерев пiд рiзноманiтнi будiвництва.
А хто коли останнiм разом бачив, як клали новий асфальт чи ремонтували фасади?
Ще одне. Київський мер привселюдно пишається збiльшенням доходiв столичного бюджету, здається, до 24 млрд. грн. на поточний рiк. Сумнiвний, як на мене, привiд для гордостi. Як мiнiмум, треба зважити на 20-вiдсоткову iнфляцiю. I чи з тих джерел зростає цей бюджет? Може, лiпше було б навести лад iз розпродажем-роздачею столичної землi, i надходження взагалi б сягнули невимовних цифр?
Адже для мешканця Києва показовим є не стiльки набивання мiської кишенi, скiльки те – на що витрачаються цi над-над-надходження.
На що?
На введення щомiсячних доплат малозахищенним верствам населення, чи прямо кажучи – пiдкуп виборцiв з комунальної кишенi? Цiкаво було б подивитися, яку частку в бюджетних витратах становлять саме такi системнi “дарунки вiд мера”.
Як киянка, що постiйно мешкає в одному зi “спальних” масивiв, я волiла б, аби бюджетнi кошти витрачалися на органiзацiю вивезення смiття з-пiд багатоповерхiвок. Свою частку в квартплатi це я сплачую справно, але нiяк не можу зрозумiти, чому посланцi вiд Черновецького розносять доплати пенсiонерам, старанно обходячи звалища побутових вiдходiв у дворах. А ще подивiться, що робиться обабiч залiзничних колiй на пiд’їздi до Києва – суцiльнi нелегальнi полiгони смiття...
Зрештою, чому хтось розводить доброчиннiсть за мiй кошт, водночас поступово витiсняючи з мiста таких, як я? Зрозумiло – адже легше “купити” жебрака й “добазаритись” iз олiгархом, нiж запудрити мiзки представниковi середнього класу.
Невже скоро в Києвi залишаться лише тi, хто все може купити, i тi, кого всi можуть купити?
Источник : http://www.unian.net/
