В околицях Поліського природного заповідника добре збереглися архаїчні традиції проживання населення: давня культура, побут, звичаї, вірування.
В музеї, що знаходиться в адмінбудинку заповідника зібрані рідкісні предмети народного вжитку. Справжнім ткацьким верстатом, який до того ж тче, сьогодні не дуже здивуєш, - розповідає директор заповідника Сергій Жила, - а от домотканим рушником з візерунками, яким понад тисячу
років похвалитися може не кожен. Сергій Миколайович докладно може розповісти, що символізував той чи інший знак на предметах народного вжитку наших далеких пращурів. (Фото 1).
На фото: Сергій Жила демонструє, як ткали наші предки.
Така незвичайна сосна росте в Поліському природному заповіднику, що в Овруцькому районі. До слова, дерев такої чудернацької форми на піщаних дюнах заповідника немало. Є тут ще і така , що у віці 40 років має висоту не більше
Відомо, що ще якихось 80 років тому на Овруцько-Словечанському кряжі було більше сотні каменів-слідовиків. Тепер лишилося, мабуть, не більше десяти. Чудо-Камені Великої Фосні, Рудні Замисловецької, Листвина нині знову збирають до себе людей ... В Поліському заповіднику створюється музей каменів під відкритим небом. Кожен із них має свою легенду.
Неподалік села Верпи є урочище Ночовки. Старші люди пам’ятають в ньому не зовсім звичайний камінь у формі невеличких ночов. Легенда розповідає, що колись давно йшла землею Матір Божа з немовлям і саме в камені із заглибиною своє дитя скупала та й пішла далі, лишивши на камені сліди своїх босих ніг. Святий камінь став культовим об’єктом для древлян. Тож не дивно, що за радянської влади його було знищено. Тепер камінь «відродився» в заповіднику. В його заглибині, на диво, за будь-якої погоди є вода. (Фото3).
Етнографічний музей «Древлянське село» незабаром з’явиться в одному з найвіддаленіших сіл Овруцького району Селезівка. Натхненником та організатором втілення цього задуму в життя є директор Поліського природного заповідника Сергій Жила.
Один з об’єктів водяний млин уже відновлено і відкрито. В давні часи млин мав не лише господарське призначення, а був і культурним осередком, місцем , де люди спілкувалися, ділилися новинами, обмінювалися досвідом. Сергій Миколайович має надію, що цей добрий дух збережеться в млині і в наш час. (Фото4).
