У 2024 році в Житомирі зробили важливий крок для ветеранської спільноти – тут створили першу в Україні команду «Парадрагон». Ця ініціатива швидко переросла зі спортивного проєкту в ефективний інструмент фізичної та психологічної реабілітації українських захисників.
Команда об'єднала ветеранів війни та досвідчених веслувальників на човнах «Дракон».
«Хлопці займаються, і кожен знайшов свою віддушину. Хтось у драгонботі, а хтось в аутригері, хтось приходить просто покататися на катамарані чи сап-дошці. Ветерани мотивують дітей, а діти мотивують ветеранів», – розповідає тренер, голова федерації з веслування на човнах «Дракон» Житомирської області Дмитро Мороз.
Ветеран Олександр Кондратенко неодноразово брав участь у змаганнях у складі команди «Парадрагон». Чоловік розповідає, що цей вид спорту допоміг йому відновити силу, витривалість і координацію, а також знайти нове коло однодумців, підтримку та відчуття командної єдності. Сьогодні Олександр пішов далі й опановує аутригер. Каже, що тренування допомагають емоційно розвантажитися.
«От сьогодні я йшов на тренування, і, чесно кажучи, настрою не було. Першою справою подзвонив другу. Кажу: "Вікторе, важко, треба поспілкуватися". Після цього поїхав на тренування. Воно допомагає. Воно розслабляє. Можливо, щось накипіло за тиждень чи за день – у кожного по-різному. Але після тренування відпускає на всі сто відсотків», – ділиться ветеран Олександр Кондратенко.
Особливість драгонботу полягає в тому, що успіх залежить не від одного спортсмена, а від злагодженої роботи всього екіпажу. Рух човна можливий лише тоді, коли всі веслують в одному ритмі, довіряють одне одному та діють як єдине ціле. Саме тому цей вид спорту став не лише фізичним навантаженням, а й способом відновити довіру, взаємопідтримку та впевненість у власних силах.
«Мені дуже подобається займатися цим видом спорту. По-перше, це хороше фізичне навантаження. По-друге, це командна робота, до якої ми, військові, звикли. Тут ніхто не має права здатися. Це справжній командний вид спорту. Усі ми, ветерани, так чи інакше пристосовуємося до цивільного життя. Я не пам'ятаю, де був той переломний момент, коли адаптувався до нього. Але мені здається, що це сталося саме тут – у цьому місці сили, у місці незламності. Разом із цими людьми, членами команди, які допомогли мені пристосуватися до цивільного життя», – каже ветеран Іван Недобрик.
У Житомирі загалом активно розвивають веслування на човнах «дракон». Тут тренуються ветерани, аматори, діти та професійні спортсмени. Для багатьох цей вид спорту став способом підтримувати фізичну форму, відновлюватися після стресу та знаходити емоційне розвантаження в умовах війни.
Для професійних спортсменів веслування – це ще й можливість представляти Україну на міжнародних змаганнях та вкотре доводити, що навіть в умовах війни українці здатні досягати високих результатів.
«На кожних змаганнях усе по-різному. Але, наприклад, коли ми були на чемпіонаті Європи, найбільше мотивувала реакція оточення. До нас багато разів підходили люди з різних країн і питали: "Як? Просто як?" Вони не розуміють, що таке тренуватися під обстрілами, не розуміють, у яких умовах ми живемо й готуємося. Їх дивує навіть те, що в нас бувають тренувальні збори тривалістю понад два тижні, де люди справді працюють: по два тренування на день, ще й біг, і тренажерний зал. Для них це здається чимось неймовірним. Тому українці – це сильна нація», – ділиться професійна спортсменка Даніела Ковєра.
За словами тренера, українські веслувальники на човнах «дракон» регулярно демонструють високі результати на міжнародних змаганнях, а їхні перемоги стають ще однією нагодою заявити про Україну на світовій арені.
«На цьому чемпіонаті Європи ми 48 разів підіймали прапор і лунав наш гімн. Це великий результат. Ми гідно виступили, нам аплодували, усі підтримували Україну. Це те, до чого ми йдемо і прагнемо», – говорить тренер, голова федерації з веслування на човнах «Дракон» Житомирської області Дмитро Мороз.
