До Житомира на щиті повернулися два захисники: Юрій Костенко та Олександр Баранівський.
Про це 9 вересня повідомила пресслужба Житомирської міської ради.
Костенко Юрій Вячеславович (24.10.1981-05.05.2025 рр.)
Юрій народився 24 жовтня 1981 року в м. Житомирі. Тут пройшли його дитинство та юність. Навчався у ЗОШ №21, нині — ліцей №21. Займався боксом, виховуючи в собі силу, витримку та характер. Згодом у ПТУ №13 здобув професію кранівника.
У 18 років Юрій пройшов строкову військову службу. Армія стала для нього не просто обов'язком — він зрозумів, що саме тут бачить своє покликання і вирішив пов'язати з військом усе своє життя.
За роки служби він пройшов великий і непростий шлях: постійно навчався, опановував нові військові спеціальності, вдосконалював свої знання та навички. Здобув звання старшого сержанта, а згодом сам навчав молодих воїнів, передаючи їм досвід.
За сильною військовою людиною завжди стояло велике серце. Юрій любив музику, кіно. Любив проводити час із рідним дядьком, граючи в настільні ігри. Цінував прості людські радощі та близьких людей.
Життя рано навчило його бути сильним.
У 18 років Юрій втратив батька, а у 24 — матір. Як старший брат для меншої сестри став для неї опорою — багато в чому замінив і тата, і маму. Він не мав права на слабкість, бо знав: поруч є людина, за яку він відповідає.
Згодом Юрій зустрів своє кохання, одружився. Та сімейне щастя виявилося коротким — його дружина трагічно загинула в автотрощі. Ще одна страшна втрата, ще один біль, який йому довелося пережити.
Брав участь в АТО/ООС, виконував бойові завдання, захищаючи Україну. Після завершення служби повернувся до цивільного життя та оселився у рідному Житомирі.
Але коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Юрій не залишився осторонь. Уже в перший день великої війни він добровольцем повернувся до лав захисників України.
Під час повномасштабної війни служив у різних військових частинах, продовжував виконувати свій військовий обов'язок і захищати Батьківщину.
За роки служби Юрій був відзначений численними нагородами, серед яких: почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» III ступеня; медаль «15 років Збройним Силам України»; медаль «15 років сумлінної служби»; почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»; почесна відзнака «Перемога за нами» сектор «Д»; почесна відзнака «Учасник бойових дій»; почесна відзнака «Учасник АТО».
Для багатьох побратимів Юрій був не просто військовослужбовцем. Він був другом, людиною, про яку знали: якщо трапилася біда — Юрій не пройде повз. Якщо потрібна допомога — він прийде. Якщо поруч молодший і недосвідчений боєць — він навчить і підтримає.
Таким його пам'ятатимуть ті, хто служив із ним пліч-о-пліч.
5 травня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донеччині старший сержант Юрій Костенко героїчно загинув.
Лише через рік і чотири місяці Герой повернувся додому — до рідного Житомира, але вже на щиті.
Сьогодні у скорботі схиляють голови рідні, близькі, друзі та бойові побратими...
Баранівський Олександр Володимирович (28.06.1985 — 31.08.2026 рр.)
Олександр народився 28 червня 1985 року в м. Житомирі.
З дитинства був світлою, доброю та життєрадісною людиною, допитливим, відкритим до світу, щирим у спілкуванні та небайдужим до людей. Він любив життя і вмів радіти простим речам.
У 2000 році Олександр закінчив Житомирську міську гуманітарну гімназію №23, нині — ліцей №23. Ще зі шкільних років важливе місце в його житті посідав футбол. Він грав за свою команду, а одного разу навіть представляв Житомир на дитячому футбольному турнірі у Швеції. Так ще зовсім юним він відкривав для себе великий світ.
Та скільки б доріг не було попереду, де б не доводилося працювати чи жити, Олександр завжди турбувався про своїх рідних.
За життя він опанував чимало професій. Навчався на кухаря у Житомирському комерційному технікумі, працював будівельником, зварювальником, займався ремонтом військової техніки. Працював у Польщі, пізнавав інші країни, зустрічав різних людей. Та попри всі життєві дороги, завжди повертався в Україну. Бо саме Україну він називав найкращою.
Олександра цінували за щирість, доброту, відкритість і готовність допомогти. Він умів бути справжнім другом — без зайвих слів, без піару, по-людськи.
Олександр був люблячим і турботливим сином, завжди піклувався про батьків.
Найважливішою людиною в його житті була донька — Олександра, названа на честь батька.
Для доньки він був не просто татом — він був людиною, яка завжди поруч, на яку можна спертися і яка любить безумовно.
Олександр дуже любив доньку, пишався нею та будував великі плани на майбутнє. Хотів бачити, як вона росте, бути поруч у найважливіші моменти її життя, подарувати їй усе найкраще, що міг. Та війна безжально обірвала всі ці плани.
Із початком повномасштабного вторгнення рф Олександр працював у Києві, де ремонтував танки та іншу військову техніку. Він уже робив свою справу для оборони держави. Та настав момент, коли цього йому стало замало.
Олександр вирішив добровільно стати на захист України.
Молодший сержант Олександр Баранівський служив на посаді заступника командира бойової машини — навідника-оператора 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, зокрема в районі Дружківки Краматорського району Донецької області.
Він не йшов на війну заради слави.
31 серпня 2026 року Олександр Баранівський загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну.
У скорботі рідні та близькі, друзі, побратими, усі, хто знав і любив Олександра.
Світла пам’ять Захисникам України. Вічна слава Героям!
Нагадаємо, 4 вересня в Житомирі попрощалися з 27-річним Романом Сорокою, який загинув у квітні 2025 року в бою з ворогом.
Як повідомляв Житомир.info, 2 вересня 2026 року в Житомирі попрощалися з 53-річним захисником Володимиром Кісярчуком, який зник безвісти у листопаді 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
