Усього лише рік тому Віктор Андрійович та Юлія Володимирівна переконували Віктора Федоровича й Олександра Олександровича (на прізвище Мороз, якщо хто вже забув) у тому, що дострокові парламентські вибори це дуже демократично й своєчасно. Ті їм обом не вірили, але все-таки не встояли перед спокусою "утерти носа" опонентам. Суспільство поставилося до їхньої дискусії з розумінням...
Сьогодні майже всі наші публічні політики в один голос заявляють, що дострокові вибори - це хаос і анархія... Народ стомився від виборів, але як свідчать результати соціологічних опитувань, якщо раптом чого, явку забезпечить. Народ і влада проти дострокових виборів, але вони, схоже, чи то восени чи то навесні все-таки відбутися.
Що б це означало?
Виборець стомився не від участі у виборчих процедурах, а від безглуздості пропонованого йому "вибору" між політиками-негідниками й політиками-брехунами. І ті й інші - це вибір морально застарілий, як знижений у ціні товар у стоковому магазині.
Прихильники й Тимошенко і Януковича готові голосувати за них лише тому, що інший товар їм недоступний, або не потрапив у фокус їхньої споживчої уваги. Поки що.
Не говорячи вже про прихильників Ющенка, які лише тому залишаються його прихильниками, що не бачать інших фігур, реально здатних протистояти як Тимошенко, так і Януковичу. Будучи свого часу ефективним руйнівником попереднього політичного режиму, Віктор Андрійович вже довів свою неефективність у своїх різноманітних творчих починаннях.
Багато з нинішніх його прихильників керуються поблажливістю й мало хто вірить в імовірність перемоги в разі висунення на другий термін. Але якщо вже мавр має піти, то спочатку мав би завершити свою справу – забрати з собою і Дездемону й Антонія. В іншому разі Тимошенко з Януковичем усе-одно країну в спокої не залишать.
Якщо у Ющенка і є якась історична місія, то вона насамперед у тому, щоб розчистити українську політичну сцену від її нинішніх головних "героїв" та "героїнь". Це свого роду утилітарне призначення політика.
Хоча якщо ставитися до держави, як до сфери обслуговування населення в частині задоволення політичних потреб, те саме так і варто ставитися до політиків. У значної частини громадян така потреба вже сформована. Причому сформовано вона не стратегами-маркетологами, а діями самих
політичних "вождів", яким у новій схемі політичного ринку місця може вже й не знайтися, як не знайшлося його раніше для Наталії Вітренко й Олександра Мороза просто тому, що вони неабияк "приїлися" виборцеві.
Дострокові вибори навіть у тому випадку, якщо нам здається, що вони нічого не міняють, насправді прискорюють прихід політичної смерті діючих політичних акторів. Це нагадує комп'ютерну гру, де кількість "життів" для гравця більша одного, але усе рівно обмежена, а на кожному новому рівні гра ускладнюється.
Без "ротації еліт" сьогодні не можливий вихід з тупику, вона потрібна країні як ніщо інше.
Чи можлива така ротація без зміни принципів відбору в партійні списки: фінансового внеску та особистої лояльності незмінному партійному лідерові? Навряд чи.
Нещодавно Юлія Володимирівна в ефірі 5 каналу "засвітилася" як категоричний противник відкритих списків, які вона чомусь трактує як поверненя до мажоритарки.
Чому? По-перше, каже прем'єрка, "змінити законодавство на наступні вибори практично вже немає часу. Все залежить від того, коли президент розпустить парламент і оголосить дострокові вибори".
"По-друге, я хотіла б чітко сказати, що сьогодні маніпулюють вашою свідомістю говорячи про відкриті списки. Що таке відкриті списки? Це повернення до мажоритарної системи, яка була до введення партійної системи. За партійної системи ви хоча б бачите, яка партія за які голосування несе відповідальність. Яка партія за які рішення перед вами звітує. Що таке мажоритарна система? Це значить олігархи країни розставлять по округам своїх людей, заплатять по два мільйони доларів за кожен округ, просто вкладуть як у бізнес, а потім отримають країну, як приз".
Шановна Юліє Володимирівно, а якщо без "маніпулювання нашою свідомістю", а просто ставши перед дзеркалом і поклавши руку на серце, зізнатися, хіба зараз не так? Хіба закриті списки цьому не сприяють уже самим фактом своєї закритості?
Так, демократія в країні напевно молода, оскільки така наївна, що може відкриті регіональні партійні списки з преференціями плутати з мажоритарною системою.
Закриті загальнонаціональні партійні списки роблять депутата особистим політичним боржником лідера виборчого списку, оскільки виборці голосують не за нього особисто, а насамперед за лідера виборчого списку.
Інакше навіщо називати списки власним ім'ям?
Поряд із феодальним принципом особистої лояльності "вождю" політичної сили це унеможливлює внутрішньопартійну конкуренцію.
Відкриті регіональні партійні виборчі списки з преференціями (можливістю для виборця розставити по порядку кандидатів однієї політсили) не лише наближають кандидатів до конкретних виборців, а не "народу взагалі", вони наділяють його однаковою легітимністю з лідером партії чи блоку.
Відтак стає можливою внутрішньопартійна конкуренція, без якої не буває ні демократичних партій, ні "демократичних коаліцій", ні зрілих демократій.
Без внутрішньопартійної конкуренції уся країна стала заручницею непристойної боротьби президента й прем'єр-міністра, в основі якої не ідеологічні протиріччя чи програмні установки, а банальна особиста стратегія політичних діячів.
В умовах внутрішньопартійної конкуренції партія прем'єр-міністра не підтримала б особисту стратегію лідера, спрямовану на досягнення особистої влади будь-якою ціною, а партія президента позиціонувалася б не як його опора у парламенті й уряді, а як сила, що одноразово делегувала його на цю посаду виконувати партійну програму.
Навіть якщо дострокові вибори проводитимуться за старою виборчою системою, закриті партійні списки стануть мішенню для критики як з боку громадянського суспільства, так і риторичних вправ самих учасників перегонів. Вже саме це знизить суспільну легітимність новообраного у старий спосіб парламенту.
А якщо ще й закликати громадян до бойкоту виборів за старою системою? І так аж до ухвалення нової виборчої системи з відкритими списками? І не треба нас лякати хаосом і анархією, оскільки ми вже давно живемо всередині цього хаосу й анархії…
Саме партійні вожді, що гіпертрофують свою роль та значення в долі держави й стануть справжніми гробарями партійного олігархізму. Рано чи пізно чергові або позачергові вибори змінять політичну палітру України тому що іншого виходу зі смуги взаємного блокування на траєкторію поступального розвитку країни просто немає...
Тотальне розчарування в усіх учорашніх кумирах непродуктивне з точки зору суспільного розвитку. Тому суспільна потреба в нових репрезентантах соціального оптимізму, надії на поліпшення становища, не говорячи вже про "прорив", постійно наростає й усвідомлюється.
Поки що середнім класом та освіченими верствами. Особливо чутлива до фальші соціального популізму молодь. Тому нові політичні проекти й їхні виборчі кампанії будуть націлені насамперед на ці категорії електорату.
Задовольняти новий попит на політичному ринку будуть в різний спосіб. Неминучий апґрейд партійних брендів – поступовий відхід від іменних блоків, зміна облич партійних проектів та нове позиціонування в ідеологічних нішах.
Скажімо, з'являться "нові ліберали" (на кшталт Яценюка), "нові націонали" (як Тягнибок) й "нові соціали" (хтось ще крім Волги). Усе це, зрозуміло, не за один виборчий цикл.
Найефективніше було б сконцентрувати зусилля нових претендентів на владу в одному-двох проектах, але, думаю, цього не відбудеться й переможе як завжди "найхитріший"... Якщо в одному проекті об'єднаються політики типу Яценюка, Гриценка або Кличка, вони будуть підсилювати один одного. Особливо якщо робитимуть наголос на сегментованій програмі й персоналізують вирішення окремих проблем.
Але свіжих облич та самої технологічності кампанії буде недостатньо для успіху якщо не запропонувати країні нову конструктивну й реалістичну повістку денну.
Якщо ж із двох, що подають надії, політиків, як завжди в Україні вийде три гетьмани - цілком можливо, що всі вони програють політикам старого "вождистського" типу. І тоді знову будуть потрібні нові вибори...
