Украина в предчувствие авторитаризма

31 жовтня 2008, 15:07
 

Авторитаризм це особливий стан суспільства і особливий період в його історії. Коли з'являється передчуття його появи, потрібно поставитися до цього серйозно. Спробуємо підійти до цієї теми без зайвих емоцій і проаналізувати фундаментальні основи його виникнення, розвитку та занепаду, тобто, повернення до демократії.

Що таке авторитаризм?

Можна знайти безліч визначень авторитаризму, більшість яких сходяться в тому, що це зосередження влади в одних руках. Далі частина визначень вважають такий режим влади демократичним, частина — недемократичним.

На авторський погляд, авторитаризм це частково демократична влада, за якої частина економічних та громадянських свобод зберігається, а частина обмежується.

Окрім того авторитаризм варто відрізняти від диктатури. Якщо авторитарна виконавча влада хоч якось намагається робити вигляд своєї законності та зберігає дієвість інших гілок влади, то диктатура це прямий диктат виконавчої влади щодо інших гілок влади та зміна законів під поточні завдання.

Авторитаризм також розрізняють за походженням та використовуваними інструментами.

Розрізняють такі різновиди авторитарних режимів: монархія, традиційна та гегемоністська олігархії, егалітарний або соціалістичний авторитаризм, військовий авторитаризм та теократія. Можуть бути також різні комбінації таких режимів.

Авторитаризм виникає в різних ситуаціях, але схожість рис таких ситуацій полягає у наступному:

по-перше
, нерозвинутісь демократичних інститутів та демократичних традицій самоуправління;
по-друге, дуже вузьке коло людей в країні, що мають управлінську компетенцію;
по-третє, кризовий стан, до якого доводить тривалий безлад в країні.

Як демократія породжує авторитаризм?

Традиційно в історичних описах чи аналізах ситуації виникнення авторитаризму звертають увагу на два напрямки — наявність соціально-економічних передумов та готовність до дій сильної особистості чи особистостей, що прагнуть влади.

Але все це не є достатніми причинами для виникнення того особливого стану, який зветься авторитаризм. Погані соціально-економічні умови чи готовність до рішучих дій сильних особистостей стають в історії значно частіше, ніж виникає авторитаризм.

Авторитаризм це наслідок не стільки соціально-економічних умов, які часто бувають поганими, і не готовності до жорстких дій якогось з лідерів, бо такі лідери в будь-яких суспільствах майже завжди є.

Авторитаризм — це наслідок неможливості вирішити проблеми демократичними засобами. Авторитаризм — це глухий кут демократії. Він починається набагато раніше, ніж власне реалізується всередині політичної системи демократичного до того часу суспільства.

Авторитаризм починається з неефективності держави як такої, тобто з неефективності державного апарату, на який коштів з бюджету та хабарів витрачається все більше, а ефективність дій державної влади стає все менше.

Причому, як правило, спроби виправити ситуацію неефективності держави намагаються одразу декілька доволі впливових політичних сил. Чому вони не можуть це зробити?

Демократія має два досить суперечливих засновки — сукупна популярність (легітимність з боку всього суспільства) та ефективна компетентність представницької влади.

Їх вдається поєднувати у відносно мирні періоди, коли соціально-економічна ситуація доволі стабільна. Але під час погіршення соціально-економічної ситуації кожна з впливових політичних сил намагається запропонувати свою компетенцію задля підвищення ефективної компетентності влади за однієї умови — свого повного домінування біля влади.

Тобто перевага однієї з компетенцій, яка має часткову легітимність, стає головним мотивом політичної конкуренції. Оскільки частина виборців це не більшість виборців, то в демократичній системі влади виникає конфлікт між сукупною популярністю та ефективною компетентністю.

З точки зору політичної теорії — в стабільній соціально-економічній ситуації для досягнення ефективної компетентності влади існує консенсус між політичними силами. В нестабільній — компроміс.

Консенсус — принципове поєднання компетенцій політичних сил задля ефективної компетентності влади. Компроміс — урівноваження волі політичних сил задля хоча б якої-небудь компетентності влади.

Таким чином консенсус та компроміс — не тільки теоретично різні способи досягнення рівноваги між сукупною популярністю та ефективною компетентністю, вони ще й є різними за складністю політичними механізмами, що застосовуються в різних ситуаціях.

В умовах нестабільності, збереження компетентного консенсусу впливових політичних сил не дозволяє здійснювати рішучі кроки, бо це вимагає багато часу (робота експертів + укладення політичних угод), а ситуація не може чекати, вона постійно погіршується.

Отже доводиться переходити до компромісу частково компетентних воль політичних сил. Але компроміс теж потребує часу (на здійснення цинічних політичних торгів). Якщо ситуація і далі погіршується, то навіть компроміс не може створювати достатньо ефективну компетентність влади.

Окрім того, політичні сили (така вже їх природа) постійно порушують умови компромісу, бажаючи переграти політичного конкурента. Отже вперше авторитаризм проявляється як партійна конкуренція на знищення політичними силами одна одної ще в режимі демократії як ситуація нестійких компромісів.

  Як здійснюється перехід до авторитаризму?

Коли політичні сили опиняються в ситуації нестійких компромісів, і ситуація продовжує погіршуватися, обов'язково наступає момент, коли постає вибір — або збереження демократії, або збереження більш вартісних цінностей — цілісності території країни, суверенітету, виживання народу.

Коли постає такий вибір, кожен з сильних політичних лідерів впливових сил розуміє, що авторитаризм є єдиним виходом з ситуації. Тоді починається гра на випередження в переході до авторитаризму.

Цікаво, що Україна сьогодні знаходиться саме в такій ситуації. Абсолютно зрозуміло, що наступне виникнення, бодай на короткий час, домінування будь-якої з політичних сил буде пов'язане уже з авторитарною моделлю влади.

Тобто наступна домінуюча політична сила вже не залишить будь-яких шансів своїм політичним конкурентам. Отже мова йде лише про те, хто перший зробить помилку (явно вийде за межі законодавчого поля), щоб дати шанс своєму політичному конкуренту одразу ж перейти до авторитаризму.

Дуже часто в історії вважали, що в тій чи іншій країні, хоча і є передумови для виникнення авторитаризму, проте немає можливостей — нема авторитарних лідерів, нема інфраструктури авторитарної влади, нема традицій підтримки такої влади.

Але іноді в таких оцінках помилялися. Тоді, коли на авторитаризм виникав суспільний запит. Тобто суспільний запит породжує авторитарні орієнтації в суспільстві, які дуже швидко сприяють появі авторитарних лідерів та створенню авторитарної інфраструктури.

Простіше кажучи, авторитаризм виникає тоді, коли він здається меншим злом, ніж той бардак, який відбувається в країні. Особливо велика ймовірність виникнення авторитаризму в умовах кризи.

Майже так само як короля коронують на царство, так і авторитарного лідера приводить до влади народне бажання наведення порядку, виведення країни з безладу, недопущення розбрату і конфліктів, захист територіальної цілісності та суверенітету.

Великим чинником суспільного запиту на авторитаризм є роздратування суспільства, що межує з ненавистю, до діючих публічних політиків, носіїв влади, яких суспільна свідомість звинувачує в усіх соціально-економічних проблемах країни.

Як завжди, під час початку авторитаризму нема особливого значення, як це буде зроблено технічно, з якими закликами до народу, як це буде коментуватися експертами, як це будуть оцінювати лідери думки, а також моральні авторитети та інтелектуали.

Значення мають лише загальнолюдські цінності авторитарного політичного лідера та його політичної сили — як будуть організовані репресії, наскільки криваво, як багато буде репресовано і в який спосіб, як буде здійснено примусову люстрацію на всіх рівнях влади, наскільки жорсткими будуть критерії лояльності до нової влади тощо.

Авторитарний лідер завжди має пам'ятати: як чинить він, так з часом будуть чинити і з ним. Але значною мірою визначите специфіку авторитарної моделі влади в країні саме згода народу — що він готовий тимчасово терпіти, а що — ні.

Завдання та перспективи авторитаризму в Україні?

Перш за все, авторитаризм ефективний тоді, коли він має законодавчі обмеження в часі і має чітко і публічно проголошені цілі. Звичайно, будь-яка авторитарна влада хоче продовжити термін своєї легітимності і може навіть знайти підтримку в цьому своєму бажанні.

Але залежатиме знову ж таки тільки від ефективності виконання поставлених завдань, які не можуть бути з тих чи інших причин виконані всередині демократичного режиму.

Які це завдання для України? Автори бачать три головні.

По-перше, створення нової структури влади через прийняття нової Конституції, менш заплутаної, інноваційної, спрямованої на ефективність національної влади в умовах розподіленого суверенітету за зовнішнього управління країною.

По-друге, структурні реформи та бюджетна революція, тобто такі зміни в економіці країни, які роблять її економіку внутрішньо ліквідною, більш самодостатньою, тобто здатною швидко переорієнтовуватися на внутрішнє споживання, менше залежною від експорту та імпорту та від зовнішніх енергоносіїв (здобуття економічного суверенітету).

По-третє, зміна соціальної структури суспільства, обмеження всевладдя олігархії та інтенсивний розвиток середнього класу. Причому середній клас це не брокери, ріелтери та клерки, як це часто вважають у нас, а професіонали, що зайняті у сфері виробництва товарів та послуг.

Чи можна все це було досягнути демократичними засобами? Мабуть так — оскільки українці вже звикли не зважати на парламентський ідіотизм, розуміючи, що це плата за освіту та виховання політиків в умовах політичної конкуренції без реальної ефективної роботи влади.

Але світова криза не залишила часу, щоб продовжувати їхню освіту та виховання, бо ефективна робота влади стає умовою нашого виживання.

Як показує досвід, авторитарна модель в Україні може протриматися не довше 3-х років (2001—2004). Вихід з авторитаризму і повернення до демократії в Україні очевидно буде збігатися з закінченням кризи.

Вона теж може протривати років зо три. Причому якщо авторитарні дії виконавчої влади по відношенню до інших гілок влади знаходять пасивне виправдання, то цензура засобів масової інформації є дуже небажаною, бо викликає найбільший спротив.

Традиції патологічної лояльності до авторитарної влади, яка є в російських ЗМІ, тут не приживаються. Це не добре і не погано. Це просто так є. А от бажання принижуватися і служити авторитарній владі у вітчизняних експертів значно більше, ніж в Росії. Це теж не добре і не погано. Це просто так.

Оскільки політична сила, яка реалізує авторитарну модель влади, не залишить шансів на існування своїм нинішнім конкурентам, виникнуть нові політичні сили. І вже вони будуть боротися з авторитарною політичною силою за відновлення демократії. В цьому процесі вільні та нецензуровані засоби масової інформації є запорукою ефективності авторитаризму та швидкого відновлення демократії.

Чи можна уникнути авторитаризму? Зовсім уникнути його не вдасться. Особливо невідворотним авторитаризм буде для країни в умовах збройного конфлікту, ймовірність якого нікуди не зникла.

Можемо лише вибирати ті чи інші форми авторитаризму. Найбільш прийнятною була би модель триумвіратії, тобто авторитарна влада за компромісу трьох партій — Центральної, Західної та Східної України і Криму. Якщо ж лідери таких умовних сьогодні партій не зможуть діяти відповідно до підтримки своїх електоратів, тоді відбудеться концентрація влади в двох (тандемократія) чи навіть одних руках (монократія — віктократія або юлікратія).

Демократична істерика в ЗМІ тут нічим не допоможе, заклики політиків до братання навряд чи будуть неефективними. Громадянська позиція тиску на владу теж не сприятиме відверненню авторитарної загрози.

Примус до демократії, скоріше за все, матиме зовнішню для країни природу. Але внутрішній авторитаризм країни дуже добре поєднуються з зовнішнім авторитаризмом фінансово-економічних та політичних європейських структур. І щоб ви не сумнівалися: і Європа, і США, і Росія в умовах кризи радо заплющать очі на український авторитарний режим.

В останній час підтримка авторитаризму в Україні постійно зростає. Все частіше такі запити виражаються публічно. А коли формується запит, то авторитаризму залишилось чекати недовго.

Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП

http://www.pravda.com.ua/

Матеріали по темі