У цьому реабілітаційному центрі у селі Райгородок на Бердичівщині немає ні охорони, ні грат. У колишніх нарко- і алкозалежних хворе не тіло, а душа. Їх лікують просто: відгородивши від спокус світу, навертають до Бога і привчають жити в щоденній, обов'язковій праці. Сюди потрапляють з усієї України. Хтось самотужки, когось привозять близькі люди. Серед реабілітантів є військові, музиканти, інженери і люди з вулиці. Головна умова перебування— бажання змінити себе,- пише ВіК
Курс реабілітації триває півроку, ще стільки - адаптація. Наставники центру добре знають, що таке ломка і похмілля. Вони самі були на дні і повернулися до нормального життя. Тому хворі їм вірять більше.
Сергій Романенко, директор центру “Лехайм” : “Наш центр построен на христианских принципах жизни. Служба меняет мышление и действует таким образом, что ребята обретают свободу и живут новой жизнью”.
Центр “Макабі”, у перекладі з івриту “молот”, у одному з корпусів сільської амбулаторії з'явився рік тому. Перші реабілітанти застали тут порожню будівлю без шибок. Свій побут облаштували власними руками. Тепер у кожного є обов'язки. Працетерапія — 9 годин на день. Олексій Гайдук приїхав до центру півроку тому. Виявилося – він добрий кулінар, хоча раніше і не готував.
Олексій Гайдук, реабілітант: “Состояние здоровья улучшилось. Свежий воздух. Организм не подпитывается ни наркотиками, ни водкой. Первый месяц было тяжело — ломки. Организм восстановился, я себя чувствую на лет десять моложе”.
Колишні залежні завели собаку, двох свиней та кролів. Доглядають пасіку. Сюди навіть безпритульних котів підкидають на реабілітацію. Харчуються чоловіки із власного городу. Навесні допомагають обробляти колишні колгоспні поля.
Стас, наставник центру “Макабі”: “Есть у нас сад. Прекрасные яблоки. Я закатывал огурчики, вон они стоят. Варенье просили закатать местных жителей”.
Стас — колишній алкоголік. До Райгородка приїхав зі сходу. Оковита зруйнувала його сім'ю і життя. До чарки Стас не заглядає вже 2 роки. Вирішив залишитися в селі і допомагати іншим позбутися залежності від звичок, що можуть стати смертельними.
Стас: “Допился до того, что спал под забором. Брат и отец умерли от водки”.
Своє життя у центрі переосмислив ще один наставник, бердичівлянин Сергій Гаврилюк. Якби не горілка, живими залишилися б його сестра і мати. Вони задушилися чадним газ, сестра напідпитку викинула недопалок на підлогу.
Сергій Гаврилюк, наставник центру “Макабі”:”Саме дороге я через горілку втратив. У мене є дочка, 16 років. Вони проживають на Корніловці. Хай їм буде щастя і здоров'я .”
У двох центрах єврейської месіанської общини “Яхад” реабілітацію пройшло півтори сотні залежних. Більша половина до старого не повернулася. Тиждень тому у Бердичеві відкрили жіночий
центр. Туди поїде Ганна Калєва. За плечима у жінки наркотики, алкоголь і 12 років в'язниці за квартирні крадіжки.
Ганна Калєва, реабілітантка: “Без Бога тяжело. Мать лечила меня в клиниках. Ничего не получалось. Я не добыла реабилитацию, казалось: стою на ногах. Ушла рано”.
Після реабілітації організатори центру допомагають колишнім наркоманам і алкоголікам адаптуватися у новому житті і знайти роботу. Тут намагаються врятувати усіх, хто зійшов з дороги, але хоче знайти вірний вихід.
Автор Юлія Крук
Камера Андрій Пеньківський
