Наша печальная спикериада

12 грудня 2008, 15:21

Регламент Верховної Ради України передбачає вибори на посади Голови Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової Палати, призначення суддів Конституційного суду України, членів Вищої ради юстиції шляхом таємного голосування

Спікер: обраний чи призначений?

Питання про те, у який спосіб обиратимуть спікера, може здатися дещо риторичним.

Частина п’ята статті 70 парламентського регламенту однозначно вказує: "Рішення щодо кандидатур на посаду голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів".

І все. Категорично коротко та зрозуміло.

Це означає, що заздалегідь зарезервувати місце спікера жодна з політичних сил у парламенті з точки зору логіки "тайни голосування" не може. Навіть якщо в бюлетені буде один кандидат, заготовлений будь-якою найщирішою угодою, це ще не означає, що таємне голосування обов’язково дасть більше половини голосів на його користь. На те воно й таємне.

Тим часом на всі лади та всюди лунають гучні претензії на посаду спікера тих чи інших політичних сил. І якщо у розподілі крісел урядових посад, що плануються до коаліційної угоди, це ще якось відповідає відкритій процедурі їх чинного призначення, то звідки така відверта впевненість щодо результату таємних виборів?..

Може, не такі вже вони й таємні? Тоді навіщо ця таємність?..

До витоків

Як не дивно, але таємне голосування на виборах придумане не так давно.

За свідченням фахівців виборчого права вперше таємне голосування з використанням бюлетенів було застосовано у 1906 році на виборах сейму Фінляндії, що на той час входила до складу Російської імперії. Хоча й був цар сатрапом, але й число виборців серед своїх підлеглих підняв у десяток разів, і невимушене голосування запровадив.

І хоча до повальної демократії тоді було ще далеко, новинка прижилася і згодом отримала статус міжнародного стандарту демократичних виборів.

А вдосконалення цього способу голосування полягало у створенні відповідних до процедури таємного волевиявлення умов: і самостійне отримання справжнього бюлетеня, і відокремлені кабінки, і на самоті відмітка у бюлетені, і безпосереднє його опускання у виборчу скриньку.

Ці вже давні атрибути процедури таємного голосування супроводжують усі демократичні вибори й сучасності. І мають обов’язково виконуватися.

Чому таємно?

Суть таємного голосування за поданням бюлетенів полягає в тому, що, по-перше, виборцеві надається можливість вільно, без стороннього впливу, контролю та відповідальності перед будь-ким та по відношенню до чого б то не було здійснити свій особистий вибір.

А по-друге, і це особливо значимо – позитивний для обранця результат виборів означає, що він представлятиме інтереси кожного виборця, який "дуже може бути", що проголосував за нього.

А хто це заперечить, коли підглядіти не можна? Використання ж бюлетеня, очевидно, дає матеріальне підтвердження стосовно факту голосування як акту вчиненої дії виборця.

Отже, за таємним голосуванням власний вибір кожного з виборців має по своїй суті геть не визначений характер і жодним чином не може прогнозуватися. Саме ця ідея закладається при встановленні результату абсолютного представництва за всенародним вибором.

Президент, набери він на виборах хоч 51%, а хоч і 99% голосів виборців, є главою держави, а не лише тієї більшості, яка його обрала. Бо обирався він таємно. І ніхто не може сказати достеменно, що він голосував саме за президента, навіть коли він "усім любий", або голосував проти нього, коли усі кругом його не терплять.

І як глава держави він представляє країну та діє в інтересах кожного громадянина саме у статусі всенародно обраного.

То вже ми якось не додумали, коли результати виборів глави держави рахуємо по виборчих дільницях та округах. Тому й маємо ліво-правобережних гетьманів та кольорових президентів.

Ідеальним є підрахунок голосів виборців у спеціальному приміщенні Центральної виборчої комісії без ідентифікації місця голосування.

Звезли усі пакети з бюлетенями, зсипали у контейнер, перемішали і за допомогою техніки швиденько порахували. І тоді президент, який отримав навіть і 50,01% голосів виборців, цілком справедливо стане всенародним.

Бо саме про представництво президентом України і народним депутатом усього українського народу йдеться в словах складеної ними присяги, однакових у цій частині: "Присягаю…виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників".

Усе це стосується і спікера парламенту. Він має представляти весь парламент і діяти від його імені як представник єдиного законодавчого органу в інтересах повноважень як усієї Верховної Ради, так і кожного народного депутата.

Тому цілком логічним було би главі вищого законодавчого органу держави бути поза партійними інтересами, призупиняючи своє членство у партії на час виконання повноважень спікера парламенту.

Тим часом саме партійне представництво формує політичні пристрасті навколо його обрання. Просуваючи свого кандидата на ту чи іншу керівну посаду, кожна політична сила сподівається на вигоду, яку вона від того матиме.

Процедура обрання

 Процедура обрання голови Верховної Ради є незмінною в усі часи новітньої України і визначається вона регламентами Верховної Ради, котрих у різних редакціях було три. І навіть коли Конституційний Суд забракував цей регламент, його швиденько перейменували у тимчасовий і чинний навіть за такої "стрижки".  

 

Процес обрання складається з етапів підготовки (обрання тимчасової лічильної комісії, визначення способу висування), внесення та обговорення кандидатур (депутатськими фракціями і народними депутатами, в тому числі й у порядку самовисування), нарешті – проведення самих виборів і встановлення їх результатів.  

Відрізняється процедура обрання спікера у стінах Верховної Ради від звичайних виборів, власне, тим, що відповідальність за їх проведення несуть тимчасова лічильна комісія у парламенті та Центральна виборча комісія по країні.  

Функції однакові, але відповідальність все-таки різна – у Центральній виборчій комісії свою роботу виконують "під присягою". Може, тому таємне голосування у парламенті є не зовсім таємним, а дещо лукавим щодо його справжньої демократичної суті?..

Між іншим і складення повноважень спікером також має бути за згодою бодай половини народних депутатів, підтвердженою виключно таємним голосуванням...

Чому ми такі?

Отож, чому звичайна та проста ніби процедура таємного голосування у високих стінах єдиного законодавчого органу за участю здавалося б із найбільш організованих представників народу перетворюється фактично у фарс?

Не без гіркоти "та брому" перечитайте стенограми перших засідань Верховної Ради кожної із скликань, коли на порядку денному стоїть питання обрання керівництва парламенту.

Щоразу йдуть запеклі бої за спосіб голосування – відкрито-поіменно чи все-таки таємно за бюлетенями. І це при тому, що іншого способу, ніж таємного голосуванням шляхом подачі бюлетенів, регламент не передбачає.

Ось лише кілька красномовних коментарів щодо таємного голосування, вибраних із виступів народних депутатів на тих вирішальних засіданнях, коли обирався голова Верховної Ради (витяги в оригіналі):

* у 1998 році – "бюлетені збиралися і потім гуртом кидалися у виборчу урну";

* у 2002 році – "всім зрозуміло, що воно буде таким таємним, як сьогоднішній світлий день" та "жоден із пакетів при таємно смішному голосуванні на поталу всієї України і засобів масової інформації не буде проголосований";

* на виборах спікера парламенту 5-го скликання – "перед кабінами до голосування стояли два депутати, яким, як школярі вчителькам, показували бюлетені";

* нарешті – голову Верховної Ради 6-го скликання обрали під пильним оком лідера фракції БЮТ, яка стояла біля виборчої скриньки і проглядала бюлетені перед тим, як народні депутати, які проголосували собі у кабінці "таємно", мали "вже геть нетаємно" опустити папірець свого "вільного волевиявлення" до скриньки.

Де вихід?

Голова Верховної Ради за своїми повноваженнями – друга посадова особа у країні після президента, оскільки він єдиний за Конституцією може замістити главу держави у разі дострокового припинення повноважень головним керманичем на період до обрання і вступу на пост нового президента (це – близько чотирьох місяців).

І саме ця обставина вимагає особливого підходу до обрання спікера парламенту. В ідеалі – обрання всім народом одночасно з виборами народних депутатів. Можна запропонувати варіант обрання спікера зі складу народних депутатів зборами депутатів усіх рівнів – районних, обласних, Верховної Ради.

В іншому випадку – зняти нездорову організаційну напругу з народних обранців та їх політичних сил, доручивши цю справу незалежній спеціальній комісії, сформованій Центральною виборчою комісією із числа своїх членів, які й склали відповідну для цього присягу. (Непогано було би взагалі усі вибори за таємним голосуванням у Верховній Раді доручити такій комісії).

А тим часом, Володимира Литвина обрали 9 грудня у дещо дивний спосіб "ad hoc". І геть не стали народні обранці зловживати "тайною свого голосу".

 

Сергій Каденюк, помічник-консультант народних депутатів України 4-6 скликань

http://www.pravda.com.ua/

Матеріали по темі