Культура

З Гомером на ти

8 грудня 2007, 10:10
 Коли політикам нема чого сказати, вони відкривають «філологічний фронт». Замість того, щоб постійно нагадувати: в Україні освічена людина має володіти українською, російською й, наприклад, англійською. А в Житомирі багато хто бажає, щоб діти знали чотири мови. І в школах запроваджують вивчення польської.

Ці мови, а також старогрецьку, латинь та ще низку сучасних добре знав Борис Тен (на знімку) (Микола Хомичевський), який більш як півстоліття жив і творив у місті. Згадаймо, як складалася доля українського поліглота, від народження якого минає 110 років.

Ім’я Бориса Тена з’явилося в літературі 1923 року, коли опублікували його вірш, де був рядок: «Розпитаю в зозулі, скільки весен і літ в щасті я проживу...».

Зозуля накувала йому немало літ. Народився Микола Васильович Хомичевський 1897 року на Рівненщині в селі Дермані. А помер 1983 року в Житомирі. Скільки з тих літ були щасливими? Мало! Згадуючи Бориса Тена, одразу згадую і вказівку з обкому «не дуже» писати про нього. Журналісти питали один в одного, чим же він согрішив перед радянською владою?

У його «Автобіографії» є загадкове місце: «У 1930-36 роках працював у Владивостоці економістом і зав. переселенського відділу Дальрибпрому». Як він потрапив туди? 1917 року молодий Хомичевський працював у Житомирському статистичному бюро. 1922 року закінчив Інститут наросвіти (то був перший випуск цього вузу, нині Житомирського держуніверситету імені І. Франка). Потім учителював, переїхав до Києва, почав активну перекладацьку діяльність. Чому ж опинився у Владивостоці?

А ось чому: в Житомирі Микола Хомичевський створив общину Української автокефальної православної церкви, був її головою. У списку общини — відомі імена, зокрема, музикознавець Гайдай і його дочка Зоя, згодом прославлена оперна співачка.

Дали за це Хомичевському десять років. На Далекий Схід за ним поїхала Аполінарія Леонтіївна Ковальчук, випускниця консерваторії, яка заради кохання знехтувала кар’єрою (її запрошували до Москви). На Далекому Сході вони одружилися, там у них народився син Василько.

Житомирський літератор Євген Концевич дружив із Васильком, тож може багато розповісти про сім’ю Хомичевських. Він пише: «Місто, яке нині так пишається... що в ньому жив і трудився Борис Тен, взагалі не дозволяло йому тут поселятися й жити. Усі повоєнні роки, аж до повної реабілітації по сталінському скону, Борис Тен не мав права жити й прописуватися в Житомирі, лише, як велику державну ласку, дозволили йому прописатися в селі Псищі. І от звідти, із Псищ, довгі роки Борис Тен до дружини і сина свого в Житомир на вулицю Кашперівську (що потім називалася Андре Марті, а ще потім Сталінградською, а ще потім ХХІІ партз’їзду) нишком скрадався, бо там на нього чатував дільничний міліціонер. Як застукував — штрафував за порушення паспортного режиму».

А провинився Хомичевський також і тим, що, потрапивши під час війни в полон, погодився брати участь у самодіяльному театрі під німецькою окупацією. Те, що його ледь не розстріляли німці за спробу втечі, до уваги не бралось...

Незважаючи на лихі повороти долі, зроблене Борисом Теном на ниві перекладацької діяльності справді вражає: 15693 віршовані рядки «Іліади», 12110 рядків «Одіссеї». Колись І. Франко писав, що на вдалий переклад Гомера «у нас ще, мабуть, час не прийшов». Не минуло й ста літ, як за справу взявся Борис Тен — і Гомер заговорив українською!

А ще його перу належать численні переклади інших авторів. Звідки цей потяг до мов? Він писав: «Я народився в атмосфері «порівняльного мовознавства». Домашнє оточення було українське, в середній класичній школі він вивчив російську, латинську (пізніше викладав її) та грецьку мови. Один його дядько — викладач французької, другий знав англійську. Викладач математики — німець. У сусідній хаті жила польська родина, сусіднє село — чеське. Отже, кілька мов він засвоїв змалку.

З нетерпінням чекав виходу «Іліади». Коли цей день настав, він, за спогадами Концевича, сказав: «Усе, тут я справи свої закінчив...». Він і справді відтоді згас. Був самотнім, бо вже пішли з життя дружина і син.

Просив поховати його на цвинтарі, де були могили рідних. Та поховали на іншому. Потім таки перенесли останки до сина й дружини. А вулиця, на якій жив, ота, що була імені ХХІІ з’їзду КПРС, тепер носить ім’я Бориса Тена.

...Якщо за життя Франка час на переклад Гомера ще не настав, то в наші меркантильні дні він уже минув би. І щастя, що в той проміжок історії, між «ще» і «вже», жив Борис Тен, людина з іменем Дніпра і з серцем, сповненим любові до України.

...А ми (хоч не всі) живемо в добрій атмосфері порівняльного мовознавства! На Ольгу Карагедову, дочку азербайджанського народу, котра оселилася в Житомирі 16 років тому, постать Бориса Тена справила таке враження, що вона не тільки вивчила українську, а й написала книгу «Три аргонавти української літератури» (про взаємини Бориса Тена з Зеровим і Рильським). Працюючи в обласному літературному музеї, зробила внесок у створення кімнати-виставки «Велетень українського перекладу».

Олексій КАВУН. Житомир.

http://www.golos.com.ua

Матеріали по темі