Ну, з почином!

А то все в собі, все в собі… Кожного разу після роботи над сюжетами про рейдерські захоплення, комуністично-антифашистські мітинги, пікети незаконно і законно звільнених працівників, прориви каналізації та інші прєлєсті комунального раю, сесії міськради тощо, накопичується такий бекстейдж, що страшно подумати, як воно все не розриває мій мозок. Саме тому завела собі блог. Ось тутоньки буду виписуватися.

Почну з духовного. Зараз працюю над специфічною темою - нормативні моменти переходу релігійної громади з одного патріархату в інший, конкретно з МП в КП. Спойлити не буду (почитаєте-подивитеся, коли закінчу збирати інфу і оформлю це в статтю або сюжет), натомість розкажу вам історійку про мій попередній досвід зустрічі з церковниками… Завуальовано, звісно:)

«Дерби в Кентукки упадочно и порочно»

Всіх героїв і учасників подій породила хвора фантазія автора. Назву - сплагіачено. Якщо знайдете якісь співпадіння - Бог Вам суддя

/// Дорогою, поки їхали знімати церковні “разборки”, сміялися і кепкували з того, що в часи Фейсбука і Вікіпедії, дядьки в чорних рясах лякають людей прокляттями, анафемами, відлученнями... Погрози відьом і бабок ще можна з натяжкою сприймати серйозно, але від церковників на дорогих автівках і в годинниках, що коштують стільки, як “однушка” у столиці, просто смішно чути щось типу: “Іменем Господнім заклинаю тебе до п’ятого коліна за твої гріхи і за те, що ти розмовляєш з цими демонами-журналюгами...коротше, заклинаю тебе, горіти тобі, дитя Сатани в гієні огнєнній...”. Адже, всі вони прекрасно розуміють ціну грошам, хорошим напоям і самі у своєму світському житті не нехтують чекінитися в дорогому готелі на Мальдівах. Хороший батюшка, від Бога, як кажуть, до прокльонів не опуститься. У нього інше призначення і наставник інший. Його наставник - мій наставник. А тими хто керує - не маю уявлення.///

Схвильовані селяни зустріли журналістів більш ніж привітно. Люди кажуть, сьогодні, в суботу, чекають на приїзд священнослужителів із сусідніх районів, які будуть закликати їх до покірності. Ікону привезуть. Люди стали горою на захист свого батюшки, якого, за їхніми словами, керівництво несправедливо відсторонило від служби у церкві. На його місце прислали нового священика, який мав би стати не тільки новим пастором овець, але й “хорошим менеджером” у храмі. Бо, на думку людей, попередній батюшка не влаштовував керівництво церкви якраз у фінансових питаннях. Ну, не вміє людина заробляти на прихожанах, не хоче здирати з пенсіонерок по гривні за кожне ім’я, виведене старечою рукою на записочці “За упокой”. Поганий, поганий бізнесмен. Ніякого з нього зиску. То все кажуть люди. Щоб ніхто не подумав, що то журналісти вигадують.

Отже, люди кажуть таке: кажуть, зверніть увагу на тих сімох, що стоять осторонь, онтамечки. Кажуть, вони не підходять, бо їх від церкви відлучили, анафему, кажуть люди, на них наклали за непокірність. Ми не з лякливих, підходимо до “проклятих”. А вони кажуть, що така анафема означає, як їм пояснили монахині, що напередодні приїжджали з Житомира, кажуть, означає, що їх рід церква до п’ятого коліна прокляла.

Журналісти не повірили людям, бо як це церква може проклинати? Церква тільки благословляти повинна, ні? А люди журналістам кажуть: от Онопрієнку, що 52 душі погубив, молитися дозволяють, а одного з меценатів храму і його чотирьох дітей і п’ятьох онуків церква відлучила. Журналісти все одно не повірили. Бо як це ж так. Але люди показали документи, де чорним по білому написано: відлучити нєльзя поміловать.

Вирішили журналісти дочекатися церковників і у них перепитати. Приїхали. Сходяться. Десять, п’тнадцять, двадцять. Після двадцяти п’яти журналісти перестали рахувати людей у рясах, які приїхали втихомирювати Попільню, і переключилися на прихожан. Їх теж близько тридцяти. “Стєнка на стєнку?” - тихенько спитав оператор. “Не знаю, але якось стрьомно. З тими батюшками приїхали ще якісь молодики кремезної статури у кількості п’яти чоловік, дві монашки і автобус пєвчих. Людей під церквою менше.” - пошепки відповіла журналістка. “Ідуть” - закричали люди. Ідуть і співають. Несуть ікону.

“ Поїхали. Пиши!”

Все, що відбувалося далі, нагадало Лєрмонтовське “Бородіно” - смешались вкучу кони, люди...

Бабуся впала перед іконою на коліна. Монашки, співаючи, спокійно переступили стару і підійшли до дверей церкви. Молодики, відтіснили людей, а якийсь із батюшок спитав: - “Ключі є?”. - “Нема”. - “Будемо ламати!”. Під співи пєвчих, ридання жінок і крики “Бандити! Руки геть від святого храму!”, ломом збивали замки. Так, що аж відвалився хрест із дверей. Оператор знімав. Журналістка писала лайф. Потім одна з монашок, яка тримала ікону і співала (по ходу, нормально справляється одразу з кількома задачами) почала все тією ж іконою відпихати мікрофон!!! “Іконою! Ну, ніфіга собі!” - подумала я і тихесенько (щоб не збити з ритму) прошипіла  їй у праве вухо “Ви перешкоджаєте роботі журналістів, шановна! Не треба так.”. Монашка зло зиркнула на мене, але відступила. Я писала звук, оператор знімав.

Коли відкрили двері у церкву, я ледь не заплакала разом з тими людьми. Ну, навіщо ж так?!! Усі ті батюшки з якимись клунками почали вливатися всередину. Пішли і ми. Втім, пєвчі, виявляється, такі ж агресивні і багатозадачні, як і та монашка. Загородивши нам прохід, вони реально танцювали: ми вправо - вони вправо, ми вліво - вони вліво. “Нє, ну це вже взагалі капєц!”. Одній з них роздратована я вже зовсім не пошепки шипіла: “Жіночко, вас знімають! Захищайте своїх попів скільки хочете, але за перешкоджання роботі журналіста,  отримаєте позов до суду. І навряд чи вони вступляться за Вас тоді!”. Жінка теж відступила.

Плюс одна порція прокльонів, і ми в середині. Знімаємо, як “тітушки” на дверях не пускають представників громади, якій належить церква. Один за одним фейс-контроль проходять привезені люди і заповнюють приміщення церкви. Ми намагаємося зайти всередину, але на заваді нашому щастю стає чоловік у чорному. Зі словами “Просили не заходити!” цей “прихожанин” видирає у мене мікрофон, але миттєво усвідомлює, що це реальний перебор, і відпускає. Ми пишемо імпровізований стендап і виходимо надвір. “Закрита” служба тільки для своїх починається. 30 священнослужителів зайняли сільську церкву, не пустивши у неї віруючих. Завіса падає.

///...По закінченню служби, підходять журналісти до найголовнішого з приїжджих батюшок і питають, як це ж так, прокоментуйте. А він їм у відповідь - то наші церковні справи, не буду коментувати, немає у мене благословення зверху. Як це? Сайт прес-служби є, а благословення коментувати нема? А як же ж конституційні права віруючих українців, як же ж їм молитися у тій церкві, яку вони самі собі переробили, ікони туди пожертвували на суму бл. 25 тисяч гривень?... Але найголовніший з тих батюшок сів у свою автівку і поїхав собі, залишивши наші питання без відповідей.

От так от.\\\ Далі буде.