28 March 2024, 10:18 Житомир: °C
Юля Чепюк
блогерка

«Мраморный пол холла гостиницы «Украина» был липким от крови: тут наспех оборудовали полевой госпиталь. Вы знаете, что такое п-о-с-к-а-л-ь-з-ы-в-а-т-ь-с-я на крови?»

 «Мраморный пол холла гостиницы «Украина» был липким от крови: тут наспех оборудовали полевой госпиталь. Вы знаете, что такое п-о-с-к-а-л-ь-з-ы-в-а-т-ь-с-я на крови?», - Соня Кошкина, «МАЙДАН. Нерассказанная история».

Ні, вони не уявляють… Вони не можуть уявити собі навіть у найстрашнішому сні, що таке ковзатися на крові у центрі столиці європейської держави у 21 столітті…

Вони ніколи не зрозуміють, що відчували у ті дні люди, які виносили поранених і мертвих… лікарі, у яких, може, за все життя на столі померло менше людей, ніж у той день… молоді хлопці, у яких витікали очі… старі діди, які намагалися затуляти чорними від кіптяви руками величезні дірки від куль, щоб не дати дорогоцінній рідині витекти  на холодну бруківку… гаряча кров гріла їх змерзлі руки…

Це було жахливо. Там скрізь були рідні люди. На Майдані чужих не було, особливо у ті дні… Увесь їхній біль прошивав наскрізь тих, хто був поруч.

А ті, хто врятувалися живуть із відчуттям провини. Бо ми всі були готові не повернутися. Цілими сім’ями. Уявляєте, як це, коли всією родиною їдеш у самісіньке пекло і кожен розуміє, що може не повернутися. Всі можуть там залишитися. Але їхати треба, бо по-іншому ніяк.

Я ніколи не забуду того жаху. Ніколи. Не. Забуду. Тих. Хто. З. Дерев’яними. Щитами. Йшов. На. Смерть. І ті, хто були там, теж не забудуть. Ми розповідатимемо про це своїм дітям. Вони знатимуть їх імена.

 

Учора я довго ревіла. Спочатку під виступ «Сонечка», потім під час молитви… Коли почали урочисто щось оголошувати, я ще не зовсім усвідомлювала масштабів цього сюру. Коли ж вручили перший диплом, не витерпіла і вийшла. Мене усю трусило. Та й досі трусить. Потім одразу згадалося, як один з організаторів перед початком привітав мене «с празднічком»… Спочатку я не зрозуміла і перепитала: а що сьогодні за свято? Відповіді не отримала…

Вчора у драмтатрі було стільки зайвих людей. Пересічних. Якби вони у листопаді кожного вечора виходили на Майдан, революція могла б закінчитися раніше і без жертв.

Я погано бачу, тому не одразу розгледіла банер – «Майдан Фест»… На ньому все, як має бути (на думку пересічного громадянина, який у кращому випадку кілька разів з’їздив на недільне віче): шина, хлопець з крилами і влучна назва фестивалю великими, здається, червоними літерами. Ну, просто ЗБС. Дизайнер ймовірно користувався пейнтом.Виходячи з театру, зустріла майданівця отця Костянтина з Кодні. Він сказав одне: прапор змінили з червоного на жовто-блакитний ото й усе...

Бог вчить нас прощати. Я прощаю. Я розумію, що це все влаштували люди дуже далекі від того. Не розумію, навіщо?

Нікому нахєр не треба ваші «вшанування», розумієте? Нікому нахєр не треба ваші совкові для галочки покладання квітів і порожні блаблабла про те, як вам там когось шкода. Ви ж по-тихому лампадки оновити не можете? Одна показуха! Роковини пам’яті героїв для вас лише ще один привід поцілувати одне одного в задницю, вручити дипломи і перекинути чарку...

Чому з трагедії зробили ось цей фарс? Навіщо влаштовувати таку наругу над героями?.. Я дуже сподіваюся, що просто не відчули, ну, зробили, як звикли – по-совковому пафосно і бездушно, просто не вистачило мізків…  Те ж саме і з пам'ятником Небесній Сотні...

Ніколи не торкайтеся своїми оргубілими пальцями тонких матерій! Вони кажуть: не монополізуйте МАЙДАН. Але ж як нам його не монополізувати, коли ви хороше і святе спаскуджуєте? Не торкайтеся, благаю… 

У нас роковини, розумієте? Два роки тому там загинули кращі сини України – наші друзі, близькі… Ви ж не влаштовуватимете фестиваль на честь другої річниці від трагічної загибелі вашої мами, правда? Ви ж не додумаєтеся влаштувати «Іловайськ.Фест» чи «Дебальцеве.фест»???

У мене просто не вкладається у голові. Сорі. Я хочу пам’ятати. Сьогодні о 18.00 ми йдемо запалювати свічки до стели Небесної сотні під ОДА. Просто оновимо лампадки. По-тихому. Кому ж хочеться висловитися – на телебачення.

Я дочитала сьогодні КНИГУ про МАЙДАН.  Її написала людина, яка знає, що таке ковзатися на крові.