22 вересня 2020, 23:52 Житомир: °C
Тамара Коваль
Редактор Житомир.info

«Зелене волосся» для троля. Як впоратися з дискомфортом публічності

Публічність – це завжди вихід із зони комфорту, навіть якщо ви публічні не в реальному житті, а в інтернеті.

Перший блог на своєму сайті я написала в червні 2013 року, після майже двох років роботи редактором. Так, наважитися було непросто, хотілося бути анонімно-захищеною, бо до цього в публічний простір під своїм ім’ям я взагалі не виходила, хоча активно спілкувалася на просторах інтернету ще з 2006 року – чати, форуми, блоги, де придуманий нікнейм був моїм захистом.

Мабуть, не випадково мій перший блог був про тролів, страх та підтримку. Також з 2013 року я стала активним користувачем Facebook. Кількарічний досвід блогерства на сайті «Мета.ua» (понад 10 років тому, коли це ще був досить потужний ресурс на рівні нинішнього ukr.net) показав, що для популярності треба бути постійно активним: щодня щось писати й обов’язково відповідати на коментарі. Таке спілкування буває іноді дуже цікавим і є суттєвим додатком до вашого блогерського авторитету: людина не просто щось написала й пішла, а їй цікаво обговорити цю тему. А зараз за допомогою соцмереж можна значно розширити аудиторію читачів, перепостивши свій блог. Щодо теми, то це взагалі не важливо, якщо ви не ставите за мету позиціювати себе як вузькопрофільну експертку, що значно зменшить аудиторію ваших читачів. Навіть якщо вести спеціалізований блог, то варто іноді писати про якісь буденні речі, що вас зачепили: сподобались, обурили, вразили. Мій блог на «Меті» не був тематичним й іноді я писала пост з одного чи двох речень на кшталт «Боже, яка ж сьогодні спека, а кондиціонер не працює, я так катастрофічно втомилася й хочеться на море» й під ним було кілька десятків коментарів й стільки ж моїх відповідей. До речі, ця штука працює й у Facebook, а значна кількість коментарів виносить пост на верх стрічки когось з ваших друзів чи друзів тих, хто прокоментував.

Але, як вже казала на початку, популярність – це вихід із зони комфорту, збільшення кількості читачів підвищує ймовірність появи тролів та їх побратимів-хейтерів. І якщо тролі мають в інтернеті вже поважний вік і основне їх завдання – роздратувати вас, болючіше вдарити й в реальному житті ви їх рідко зустрінете, то хейтери – це лайтовий варіант троля, звичайні заздрісники й критикани, яких достатньо навколо нас з самого малечку.

Сподіваюся, як реагувати на критику життя вас вже навчило, а на критику в інтернеті від незнайомців взагалі не варто реагувати, просто нагадайте собі, що ця людина вас в житті ніколи не бачила і нічого про вас не знає та й таке, хай пише, що хоче, найбуде. Щодо особливо злобних тролів, то мені особисто допомагає «зелене волосся». Я бачила різні варіанти авторства цього методу, але суті це не змінює. Отже, коли вам кажуть «у тебе зелене волосся», ви знизуєте плечима і продовжуєте займатися своїми справами, тому що абсолютно впевнені, що волосся у вас звичайне. Якщо ж ви дійсно пофарбувалися в зелений, то теж нічого особливого не відчуваєте, бо співрозмовник просто констатує факт, про який ви й так знаєте. Але якщо вам скажуть «ти погано робиш свою роботу», «твої переконання і цінності неправильні» або «ти сам неправильний», то тут велика ймовірність, що ви розлютитеся, образитеся, кинете всі свої справи і почнете сперечатися й доводити свою правоту, тобто «годувати» троля. Якщо ж ви впевнені, що свою роботу виконуєте добре, ваші цінності вірні й не повинні подобатися абсолютно всім, а самі ви – красуня і розумниця, то всі ці закиди стають просто «зеленим волоссям».

Звичайно, якщо у вас є час і натхнення, або треба просто випустити накопичений негатив, то троль – це ідеальний варіант. Але будьте обережні у висловлюваннях, особливо якщо ви публічна людина. В мене колись завівся особистий троль, який скрінив всі мої відповіді на його і не його коментарі й потім викладав на своїй сторінці окремими постами зі своїми висновками. Я це побачила випадково, ніякої особливої крамоли там не було, але все ж враження не дуже приємні. Звичайно, не настільки, як коли людина виклала на загал наше приватне листування в месенджері (так, таке в мене теж було), але все ж. Коротше, забанила я свого «фаната» на місяць й за цей час про нього взагалі забула, сподіваюсь, як і він про мене.

Взагалі «зелене волосся» і кнопка «заблокувати» - це речі, без яких в інтернеті мені було б важко. До речі, в моєму бан-листі на Facebook лише троє людей, але можливість в будь-який момент це зробити додає мені впевненості…