3 December 2024, 00:47 Житомир: °C
Тамара Коваль
Редактор Житомир.info

День журналіста, або «я вам не заздрю»

Я вже десять років журналіст (до цього було шість років в прес-службі ОДА), за цей час нажила багато друзів і ворогів, про когось знаю, про деяких навіть не здогадуюсь, але вони впевнені, що знаю і переймаюся їх ставленням)

Діти, які хочуть стати журналістами, зазвичай в уяві малюють гарну телекартинку з собою-зіркою в центрі, що з майбутньою реальністю мало стикується. Не впевнена, що хтось йде вчитися «на журналіста», щоб потім спілкуватися постійно з адекватними і не дуже людьми, бачити людські сльози і слухати прокльони на свою адресу, серед ночі підриватися і їхати кудись, де сталася масштабна аварія чи рейдери штурмують фабрику, по кілька годин шукати потрібну інформацію чи обдзвонювати різних людей, щоб підтвердити або спростувати «інсайд». І подяку за свою роботу ви рідко коли почуєте, навіть якщо зробите її відмінно, і людям зможете допомогти, і проблему якусь вирішити, але «це ж ваша робота» та й таке.. А ще вашу роботу часто будуть знецінювати, розповідатимуть, як краще треба було зробити і що знімати чи писати, бо в нас же майже всі мають великий досвід у трьох професіях – лікар, вчитель і журналіст)

В мене є особиста ілюстрація роботи журналіста. Колись пізно ввечері викликала таксі, назвала адресу куди їхати, таксист поцікавився, чого це мене так пізно несе в промзону, сказала що журналіст, їду на аварію. Він із захопленням сказав, що робота в мене цікава, донька його теж думає на журналістику поступати. Аварія була жахлива, одна людина загинула, троє, в тому числі двоє дітей, травмовані. І досі пам’ятаю водія, який сидів на відлетілому колесі та обхопивши голову руками і трохи підвиваючи розхитувався. Коли я повернулася в таксі, то розповіла водію всі подробиці, він вислухав і сказав «я вам не заздрю». До дому він мене віз мовчки, мабуть, його донька не пішла вчитися на журналіста…

Журналісти, як і лікарі, з часом стають циніками і мають специфічне почуття гумору. Якби хтось послухав інколи наші редакційні розмови, то вирішив, що люди тут несповна розуму, але по іншому нам не вижити: якщо все пропускати через себе, то можна дуже швидко вигоріти, тому тролінг і «чорний» гумор – це наш захист від стресу.

Але є й приємні бонуси, наприклад я б ніколи не потрапила в США, де ми тиждень знайомилися з роботою місцевого телеканалу, в мене б не було такої кількості корисних знайомств і можливості допомогти іншим, в моєму житті не з’явилися б кілька десятків людей, які стали для мене дуже важливими, і ще багато всього, що допомагає знаходити позитив в цій роботі.

Вітаю колег, які вміють і люблять робити якісні новини, бо без любові й здорового фанатизму в наші професії важко, а читачам та глядачам від того сумно) Тримайте міцно свої мікрофони, диктофони, камери, фотоапарати та «миші», бережіть себе і вмійте перемикатися на особисте, бо життя – це ж не тільки наша робота (але це не точно)…

p.s. я не вчилася «на журналіста» і маю диплом інженера))