17 August 2022, 19:57 Житомир: °C
Ліскі Вадим Іванович
Голова Правління Житомирського бізнес клубу, співвласник ТОВ "Житомирський картонний комбінат", засновник Житомирського інвестиційного центру. Поза бізнесом підтримую волонтерський рух, громадянські та екологічні ініціативи

Війна, гроші, можливості

Українці сьогодні живуть війною. Повністю. Як би там не було, але все у нас крутиться довкола війни. Замість ранкової кави – ранкові зведення з фронтів. Всі розмови з колегами, партнерами, друзями починаються новинами «звідти». Хто з наших пішов назавжди, хто поранений, якої допомоги потребують підшефні…

Навіть бізнес сьогодні будується з урахуванням поправок «на війну». І це не тільки про логістику, розрахунки чи стабільність економіки. Це нові реалії при будівництві об’єктів, це нові підходи НР-ів при роботі з ветеранами чи категорією «постраждалих від війни», це нестача професіоналів та завдання повернути «своїх» з-за кордону. І не тільки фізично, але і ментально.

В нашу мову та мислення назавжди увійшла специфічна лексика та знання – хаймарс, джавелін, байрактар. Ми знаємо, що радянська артилерія – це 152 калібр, а НАТівський стандарт – 155. Чи потрібно це було нам раніше? Чи потрібно було це світові? Скільки коштуватиме всім нам ненормальність одного диктатора? Чи можна було цьому запобігти?

Давайте спочатку про гроші.

До 24 лютого видатки України на оборону становили близько $5-6 мільярда на рік. Це 4% ВВП країни. До речі країни НАТО визначили для себе показник у 2% ВВП витрат на оборону. Сьогодні, витрати України на оборону становлять від $5 до $7 млрд. НА МІСЯЦЬ. І це при тому, що внаслідок війни наша економіка прогнозовано втратить більше 30% ВВП. «Заднім умом» ми завжди міцніше – мовляв треба було не вкладати в розвиток інфраструктури, а зосередитися на оборонці. Непросте питання. З одного боку справді, якби уряд хоча б правильно працював з оборонним замовленням, то нам було б від того легше. Але чим могло б це зупинити божевільну мавпу з гранатою? Очевидно, що ні!

Тепер про гроші країн НАТО.

Серед країн-членів НАТО минулого року лідерами за витратами на оборону були США - 3,73% ВВП. Визначеного показника у 2% ВВП в 2020 році досягли також Греція (2,68), Естонія (2,33), Великобританія (2,32), Польща (2,31), Латвія (2,27), Литва (2,13), Румунія (2,07), Франція (2,04), Норвегія (2,0) та Словаччина (2,0).

Багато з розвинених європейських країн не бачили для себе пріоритетом витрати на оборонку: Німеччина - 1,56%, Іспанія - 1,2%, Бельгія - 1,1%, а Люксембург - 0,6%.

Що ж відбулося після 24 лютого? Кардинально було переглянуто бюджетні пріоритети усіх без винятку країн світу. Щонайменше на 30-50%. Польща оголосила про доведення витрат на оборону до 5% ВВП (з 2,3%) – більше ніж удвічі.

Просто порахуйте порядок цифр. Вартість одного сучасного винищувача – від $50 млн. Основний танк Бундесверу Леопард 2 – біля $10 млн. Протиракетна система Петріот (1 батарея) – понад $1 млрд. Можна тільки уявити, в яку суму може обійтися модернізація оборонного комплексу європейської країни! А це питання не доцільності, а лише часу.

Але і це не все про гроші. Реалії російсько-української війни призвели до зміни пріоритетів і в економіці, посилені стандарти безпеки у перевезенні, будівництві, складській логістиці. Змінюються загалом бізнес-моделі, підвищуються показники інвестиційних ризиків, гроші стають дорожчими. Більше того - гроші як інструмент реалізації бізнес-моделі, починають втрачати свою значимість. Вирішальним стають інші – немонетизовані чинники. Насамперед, це людський капітал, логістика, безпека,показники мобільності бізнесу.

І ми ще не пробували монетизувати проблеми, пов’язані з зупинкою експорту продовольства, зі зменшенням інвестицій в невійськову науку – чимало дуже перспективних наукових розробок, в тому ж числі у медицині, сьогодні фактично зупинені, через невідповідність пріоритетів. Що стосується продовольства, то треба розуміти, що російський агресор воює всім, чим може – бомбами, отрутами, зерном та голодом…

До 24.02 увесь світ жив проблемою кліматичних змін. 80% інформаційного поля Європи та США було захоплено цією проблематикою. На якийсь час, Україна стала інформаційним трендом та ньюзмейкером. І навіть якщо з часом, світ «втомиться» від України, пріоритети державних політик та грошові потоки будуть перерозподілені якщо не остаточно, то на тривалий період точно. У ВПК та сектор безпеки будуть залучені десятки, якщо не сотні трильйонів доларів. Ці гроші будуть відібрані від екологічних проектів, від урбаністики, комфортності та якості проживання, медицини, креативного сектору тощо.

Звісно, війна завжди так чи інакше була стимулом розвитку економіки, нових галузей. Але в короткій та середній перспективі, страждатиме якість життя пересічної людини. Що це означатиме для громадян різних країн світу? Для пересічного росіянина з «глубінкі» - каналізацію проведуть не у 2027 році, а у 2032. Але при цьому у сільмагу вартість пляшки горілки особливо не зміниться. Тоді як пересічний німець у Берліні змушений буде терпіти дискомфорт внаслідок збільшення трафіку у мережі електробусів, чий парк буде вимушено скорочений внаслідок дефіциту муніципальних бюджетів. Середня температура опалення зменшиться взимку з 18 градусів до 16. Ось таку ціну заплатять громадяни світу за війну. З тією тільки різницею, що ми тут, в Україні, будемо не тільки довго чекати своїх електробусів та урбан-парків, але і платити життями співгромадян за шизоїдні настрої у політичному керівництві Кремля та нерішучість наших західних партнерів.

А так, я все одно впевнений, що Україна – вже перемогла. Що з війни ми обов’язково вийдемо сильнішими. І згодом Україна стане новим регіональним центром розвитку Європи. Звісно, спільно з нашими партнерами, які це розуміють вже сьогодні!