27 November 2022, 13:47 Житомир: °C
Вахній Олександр
Журналіст, член НСЖУ

Цьогоріч Німеччина в теплі

З середини жовтня, в помешканнях платників податків Федеретативної Республіки Німеччина розпачався опалювальний сезон. Цьогоріч він буде особливим. На плечі політиків й посадовців та мозок обивателів і громадських діячів давно не звалювалась така кількість протилежних за висновками прогнозів та панічних застережень про відсутність блакитного палива в газосховищах. Ініційовані проплаченими кремлівськими чинниками істерики лякали мешканців та власників квартир, пдіприємців та промисловість. Ледачим дочитати допис до кінця повідомлю, що зимово-опалювальний період 2022/2023років Німеччина переживе без анонсованих підкремлівськими засобами поширення брехливої дезінформації напружень. Спричинена нападом Московії на Україну криза охопила безпосередніх учасників нинішнього збройного зудару, але Європейські очільники (попри певні прорахунки в минулому) діють цілком за іншими принципами. Добробут громадян для них не є формою виборчої агітації й пустопорожнім дзвоном.

До лютого 2022-го року, Московія була головним постачальником газу в країни Євросоюзу. Аби навіть опосередково не бути учасником фінансування нинішніх вбивств і грабунків в Україні, ЄС з серпня запровадив ембарго на імпорт видобутого в Московії вугілля, а з грудня нинішнього року практично припиняє купувати нафту. Прагнучи засвідчити власну вагомість, кремлівські очільники, імітуючи обурення діями краєн європейської спілки, в серпні припинили здійснювати перегін газу «Північним потоком». Правдою є той факт, що до імітуючого «обурення й вимушені кроки» москвинами нахабства Німеччина дійсно була головним європейським споживачем видобутого на просторах Сибіру газу. Водночас, теза про цілковиту залежність Німеччини від налагоджених ще за часів Брєжнєва газонадходжень є астрономічно далекою від дійсності. Згідно оприлюднених Федеральним об’єднанням підприємств енерго- та водопостачання (BDEW) даних (доречі, вони ніколи не були таємницею) близько 50% домашніх господарств та 25% помешкань в багатоповерхівках й приватних домогосподарствах опалювались нафтопродуктами, а 14% були підключеними до централізованих систем теплопостачання, де в котельнях спалювались найрізноманітніші енергоносії, як то вугілля, нафта, газ, сміття й сміттєбіомаси. Значний відсоток домовласників користувались найрізноманітнішими електричними системами, (тепловими насосами), або й продовжували опалювати деревиною (так, Німеччина донині не поховала цей метод зігріву помешкань в зимову пору) використовуючи щоправда не лише вугілля і дрова, а й пелети та гранули. Таким чином, штучні залякування домогосподарок та винаймачів помешкань були беззмістовним коливанням повітря та переведенням газетних шпальт. Спроможність до самозабезпечення однією часткою громадян, виявилась рятівною для реально залежних від газопостачання, котрих лякали можливою фізичною відсутністю блакитного палива й неймовірною дороговизною.

Чинником котрий породжував переймання було політичне керівництво ФРН в особі підозрюваної на вимушену співпрацю з луб’янськими спецслужбами канцлера Ангели Меркель, але ситуація принципово почала змінюватись після кадрової зміни політичного Олімпу. Уникаючи виставленого Путіним зашморгу, уряд Олафа Шольца відразу заходився наповнювати всі наявні в країні газосховища (і в першу чергу найбільше в Євросоюзі «Rehden») газом видобутим в інших частинах планети. В Німеччині нарешті зрозуміли, що довіра Москві довгий час відтерміновувала будівництво власного терміналу задля переробки зжиженого природнього газу. Дружні стосунки з сусідами де такі були й функціонували (Нідерланди й Бельгія) цьогоріч не стали в нагоді, оскільки власники переймались в першу чергу співгоромадянами. Маючи обмаль часу, Німеччина таки витримала екзамен на спроможність швидко подолати створений Москвою виклик. Починаючи з серпня, відразу після її агресивного демаршу в справі взятих на себе зобов’язань щодо продажу газу, Берлін цілковито опанував газпромівські газосховища, й бюджетними коштами забезпечив закачування необхідних для зимового часу об’ємів газу. Більше того, німецький уряд надав кількамільярдну допомогу найбільшому німецькому імпортеру газу компанії «Uniper». Наслідком своєчасних дій, запланований на перше жовтня рівень наповнення німецьких газосховищ був досягнутим ще у вересні, а станом справ на початок жотня вся газосховищна система Німеччини заповнилась на 90%. Показово, що все це відбувалось в часи зухвалого невиконання Москвою взятих на себе зобов’язань в справі продажу газу, і що найголовніше, газом котрий видобувався іншими країнами і в інших регіонах планети. Зрозуміло, що кількох тижнів листопада Німеччині цілковито достатньо для того аби остаточно заповними газосховища, й втішити загал звісткою про нереальність обіцяної Москвою «холодної зими». Новими гарантами наповнення німецьких газосховищ «блакитним паливом» постали Норвегія, котра видобуваючи газ у водах Північного Льодовитого Океану вдало і доречно витісняє Москву з газопостачального ринку, й Нідерланди. Видобуток газу в останній був призупиненим і законсервованим понад двадцять років тому, проте за першої ж потреби без жодних напружень відновився.

Відзвітувавши про необхідну для домогосподарств й підприємців кількість газу, уряд ФРН запевнив, що адміністративних обмежень, а тим паче зупинок газопостачання на підприємства (залишати помешкання, лікарні та будинки престарілих без опалення в Німеччині заборонено на законодавчому рівні) навіть не планується. Найголовнішою перемогою котру не очікувала Москва в цій ситуації, є постання власних терміналів з переробки газу. Нагадаю, що саме з причини їх відсутності в Німеччині, кремлівські чинники і будували свої загрозливі для обивателів «невтішні прогнози». Очікується, що 22-го грудня перший німецький термінал з переробки зжиженого газу у Вільгельмсхафані привітає з Різдвом німців якісною і вкрай доречною продукцією.

Кілька слів про «варіант В» (себто альтернативу якійсь вже вкрай страшній позаштатній ситуації) та ціну для пересічних громадян. Газові надходження для німецьких підприємств потрібні не як сировина (це помилковий, штучно створений висновок) а як паливо для електростанцій й виробник пару, який в свою чергу задіюють у різних виробничих процесах. З цієї причини, значний відсоток підприємств, котрі мали на це відповідні технічні можливості, перейшли з використання газу на вугілля й нафту. Згідно даних «Bundersnetzagentur» (федеральне відомство в Міністерстві економіки й енергетики ФРН), в порівнянні з середнім показником останніх п’яти років, індустріальний сектор ще в травні-червні зекономив таким чином близько 10% газу, а в липні й серпні більше 20%. Починаючи з серпня, в часі швидкої (проте геть не авральної) закачки газосховищ, розпочалась заміна газових електростанцій тимчасово повернутими з резервів вугільними теплоелектростанціями. Досить вдалий крок в справі економії газу в електроенергетиці.

Попри втішні прогнози, уряд Німеччини розробив і цілий ряд рекомендацій та закликів до загалу, серед яких пояснення щодо раціонального використання газу, зниження на 1-3 градуса температури в помешканнях та відключення батарей в часі відсутності в помешканні. Загал попередили про можливе підвищення квартплати, проте фахівці вже озвучили висновки й передбачення. Можливе (і швиде всього таки дійсно воно відбудеться) підвищення оплати за теплопостачання не буде суттєвим, й таким що зменшить споживчий кошик громадян. Уряд Німеччини (б’ючи на упередення московській агентурі, котра через ліві (соціалістичні) середовища пробувала закликати до «протестних заходів»), вже виплатив всим працюючим по 300 євро. Аналогічну підтримку з держбюджету заплановано й пенсіонерам та студентам.

Зрештою, найголовніше, що є показовим для України. На тлі галасливих дискусій про право власності (здебільше кримінального походження) формально українських олігархів, уряд Німеччини вже розробляє механізми перерозподілу серед населення і підприємств багатомільярдних зверхприбутків виробників електрики. Це не примітивна «комуністична зрійняйлівка». В Німеччині вміють шанувати кожного. Нещодавно було оголошено й про нові проекти, котрів продовж найближчих місяців (уявляєте, навіть не років) зроблять німецьку газосховищну й газонаповнюючу галузь цілковито самостійною, і геть не залежною від нині бездіючого газогону «Північний потік». Якби ж і в Україні вміли міркувати національними категоріями, а не перейматись дочасними і короткотривалими «вирішеннями питань».

Олесь Вахній