5 December 2025, 07:12 Житомир: °C
Ліскі Вадим Іванович
Голова Правління Житомирського бізнес клубу, співвласник ТОВ "Житомирський картонний комбінат", засновник Житомирського інвестиційного центру. Поза бізнесом підтримую волонтерський рух, громадянські та екологічні ініціативи

Як війна нас змінює?

Ми звикли говорити, що так, як було до «повномасштабки» ніколи вже не буде, що війна змінює людей докорінно. Як тих, хто воює на передовій, так і тих, хто працює в тилу. Але, що це означає на практиці?

Розкажу свій власний досвід.

Перше, я чітко переконаний, що в країні немає людей, життя яких не зачепила війна. Всі люди в Україні, або воюють, або живуть допомогою фронту.

Друге, війна впливає і на психоемоційний стан, і на професійні якості, а головне вона впливає на життєві пріоритети. Ти починаєш жити тут і зараз, не відкладати на завтра, те, чого можеш ніколи і не зробити. «Поспішати жити» – одна із головних рис сучасних українців.

Третє, посилились прагнення ідентичності нас як українців, української нації. Деякі філософи та історики говорять, що без цієї війни ми могли б ще десятиліттями іти до консолідації нас як нації.

Четверте, ми стали максималістами. Нам потрібно все, тут і зараз. Показово, що соціологія не фіксує великої частки суспільства, готової до компромісу з ворогом.

Пʼяте, змінились пріоритети у визначенні «комфорту житття». Тепер наявність світла, автономного інтернету є чи не головною перевагою щоденного проживання. Натомість крихкі прикраси в домі перестали мати будь-яке значення. Ми пересуваємо ліжка до глухих стін і не дуже цінуємо «вікна в підлогу». Ріелтори кажуть, що видові пентхаузи, на останніх поверхах, у великих містах суттєво втратили у вартості.

Шосте, і це мій особистий досвід, посилилось прагнення нових знань. Зʼявилась якась жадібність до них. Хочеться навчитись керувати дроном, вертольотом, розбиратися у фізиці та хімії, вчити мови, орієнтуватися на місцевості, опановувати навички виживання в дикій природі, вивчати кризову психологію, фасилітацію.

Багато з моїх знайомих пройшли курс такмеду, навчилися складати «тривожні рюкзаки», стріляти з різної зброї, виважено працювати в інформаційному просторі.

Жага до навчання під час війни — це акт опору і турбота про майбутнє. У часи, коли все нестабільне, навчання — це не розкіш, а потреба. Це спосіб зберегти себе, підтримати інших і наблизити перемогу.

Висновки, які я роблю:

  • Знання — це сила, яка росте, коли ми ділимося нею.
  • Навчання — це форма стійкості. Воно тримає розум у тонусі, дає відчуття мети і перспективи, навіть у найтемніші дні.
  • Освіта — інвестиція в післявоєнне відновлення. Саме освічені люди будуть відбудовувати Україну — інженери, фахівці, вчителі, підприємці.
  • Навчання — це також психотерапія. Занурення в знання допомагає боротися з тривогою, відчуттям безсилля.

Сьоме, і це дуже важливе для суспільства, посилилось і, навіть я би сказав, загострилось прагнення справедливості, змінились її критерії.

Звісно є і інші наслідки війни – емоційні та раціональні. Але все вищеперераховане – мені особисто вселяють віру в майбутнє нашого суспільства.

Ми стаємо міцніші, злагодженіші, конкурентніші на ринку праці, досвідченіші, розумініші в контексті протидії маніпуляціям.

Війна – це велике зло і трагедія для всього суспільства. Але якщо ми не зможемо побачити в цьому нові можливості, тоді це зло і трагедія помножені в рази. З кожної кризи ми маємо виходити сильнішими, як індивідуально, так і як нація. В цьому і буде наша Велика Перемога над ворогом!