Інтерв'ю

Їжа раз на день і постійні допити - житомирські волонтери розповіли про перебування в полоні «ДНР»

17 листопада 2014, 13:03

 Харчування один раз на день, постійні допити та відсутність зв’язку з рідними. Так згадують майже три тижні у полоні бойовиків «ДНР» Леонід Войнаш та В’ячеслав Бугайчук з Житомирської області, які возили допомогу 95-ї аеромобільній бригаді, 26-й артилерійській бригаді та 51-му ремонтному батальйону.

Далі розповідь волонетрів:

Леонід Войнаш: В першу чергу ми поїхали в Артемівськ, передали. вигрузили основну частину в Артемівську, потім зустрілись з воїнами 26-ї бригади, яка дислокується в місті в Бердичеві, видали їм потім поїхали далі в 95-ту бригаду, так вийшло, що чуть-чуть заблукали. Дуже багато доріг, дуже багато перехресть і нажаль навігатор не каже де наша є земля, де наша територія, а де.. Ну, вийшло так, що трохи заблукали. Так само навіть люди, ті, що їздять, розказують, і воїни, що там воюють, що вони заїжджали не в ті села. От так само вийшло, що і ми заблукали. І виїхали за ДНРівський пост. І так по збігу обставин, на останньому блокпосту, на нашому, де взяли харчі, нас не попередили, що наступний пост зайнятий ДНРівцями, в’їхали в Єнакієво. Арештували і все, попали в підвали, ну, в СІЗО, ну, спочатку в МГБ – «Министерство Госбезопасности», а потом в підвали. І майже три тижні не бачили ні сонця, ні вулиці, нічого. Були в СІЗО. Поводились достатньо добре. Не було погроз, були допити. Харчування - раз в день, сьогодні – горох, значить завтра суп гороховий, пару раз була гречка, пару раз була вермішель. Ну раз в день харчування. Субота, неділя - вихідний, на день виборів, коли другого числа були вибори - три дні «розвантажувальних», три дні без харчування. Вони казали, що, наприклад з їхніми воїнами поводяться погано, але вони поводились добре. Допити – були, допитували багато разів, але катування не було. Ставились нормально. Я казав: «Якби, наприклад, ваші воїни воювали на іншій території, от був один народ, зараз стало два народи, ви б не повезли своїм рідним, якісь продукти харчування? - Повезли би». Ну, от і все, було порозуміння. Були звісно і агресивні. Була жіночка, яка казала: «Закопать по шею, и пусть умирают медленно и долго». Були різні, але ставляться більш менш добре. Із розмов, як ми сиділи в камері, на початку війни були, як той казав, і наркомани, і алкоголіки, і фактично у них там за алкоголь і навіть у військах ДНР дуже жорстоко карають. Алкоголізм дуже жорстоко карається. Немає такого, щоб не було порядку, за порядком слідкують. В основному ми сиділи в СІЗО. Ми сиділи в різних камерах, я в першій, мій товариш, який був зі мною - у восьмій. Були воїни “ДНР”, були «п’ятнадцятисуточніки», були «десятисуточніки», якщо після восьмої години, після комендантської години – 10 діб, якщо десь дебоширив – 15 діб «каторжних робіт». Вони відпрацьовували зранку до ночі – будували, окопи рили, ну, працювали люди. Ми не їздили на роботи, ми були в камері весь час. Нас не випускали. 17 днів ми просиділи, не виходячи наверх, не бачачи ні повітря ні світла нічого. Спочатку нас хотіли обміняти на військовополонених, потім щось у них не вийшло, ми написали заяву, пояснення. Потім прийшли і сказали, що чомусь не обміняли нас, будуть пробувати. це було на 17-й день. Потім прийшли і сказали нам - виходьте. і завезли нас з Єнакієво, до “МГБ” і військової контррозвідки Донецька. і ми вже були в Донецьку. Знову були допити, але знову ж таки ставились добре, ну і харчування, так само нормального не було.

Дуже багато зброї, дуже було багато людей зі зброєю, всі зі зброєю. Навіть в самому Донецьку, що ми могли бачити, в будівлі міністерства оборони, там раніше був апеляційний суд, його зараз зробили «МГБ» і військовою контррозвідкою, було дуже багато зброї, було страшно навіть говорити українською мовою. Наприклад як в камері казали «укроп».

В’ячеслав Бугайчук: Взагалі, нам в перший день сказали що наша стаття підпорядковується під розстріл, то в принципі таких переживань довго сидіти не було. Це скажімо з кожним днем було полегшення. І в принципі співкамерники нормально ставились. Тому, що там мирне населення і ті  хто в камерах, вони точно не люблять “ДНР”, тому що їх туди “ДНР” і посадили. Кого за п’янку, кого за порушення комендантського часу. Ну із-за того вони нормально ставились, ну, нормальні, приємні, єдиний дискомфорт, що постійно доводилось спілкуватись російською мовою, взагалі. Перше враження коли я пересік український блокпост і побачив український прапор, я зрозумів… Ну, ці емоції неможливо передати, і наскільки в тому різниця. Тому що там українських прапорів взагалі немає української символіки ніде. Ми були в будівлі суду. Там все познімали повністю. Символіки ніякої, тільки російські прапори, або так би мовити «Новоросії», як вони її називають. В мене змога дружині зателефонувати була один раз, мені дали десь секунд тридцять. Просто сказати, що я живий, щоб вона зрозуміла, а другий раз коли я зателефонував і вже сказав, що нас відпустять. Це вже було в місті Донецьку, коли нам оголосили резолюцію Захарченка. Тоді я вже, виходить, додзвонився до дружини. Тому що ні телефонів, ні особистих речей не було нічого взагалі. В нас забрали все. Нас спочатку хотіли обміняти як військовополонених. Ми написали пояснення, що ми – патріоти. Потім приїхали, сказали - з речами на вихід. Нас забрали в будівлю МГБ, потім пересадили в автобус і завезли в будівлю Донецького МГБ – це в них «Министерство Госбезопасности». Нас там допитали, сказали, що нашої вини ні в чому не бачать. Ми не військовозобов’язані, вони нас обміняти не можуть. Все, що вони можуть – це сказати нам ви вільні ідіть додому. Ну, це було в центрі Донецька, без документів, без нічого. Це нереально. Вони почали зідзвонюватись з Єнакієво, щоб ті привезли нам документи, бо вони нас привезли без документів, без особистих речей, і сказали переночувати в спортзалі. На другий ранок нас просто вигнали з будівлі, сказали: гуляйте десь тут поряд і чекайте поки вам привезуть ваші речі. Ми пробули півдня надворі, потім нас викликали в військову контррозвідку. Там нас допитали, потім ми зробили всі документи, які їм потрібно було, ми ще раз переночували одну ніч і нам оголосили резолюцію так би мовити, підписану Захарченком. І попросили написати правду дійсно як все було. тому що всі попередні пояснення нам просто диктували. Написали ми це все, нам сказали, що ми вільні. У нас ні документів, нічого, взагалі куди нам подітись в Донецьку. Нам сказали, що ми щось вирішимо, але ми не можемо знаходитись в будівлі МГБ, нас вигнали за периметр ми були надворі. Два працівника контррозвідки вони дуже добре до нас поставились, вони знайшли де нас розмістити. Дали нам кімнату в гуртожитку і пообіцяли нас вивезти, але так як вони не змогли це законно зробити, то вони шукали якісь варіанти. Ну, вивезли зовсім інші люди, за що їм велика вдячність.

Якщо потрібно буде, поїду. На все воля Божа, якщо треба буде - поїду, страшно, кожен раз. Ми вже їздили третій раз, кожного разу дуже страшно. Але це життя. Там хлопці живуть по півроку в полі, і не бачать дітей. Так як я спілкувався, що в нього тут народилась дитина, і він її не бачив, їй шість місяців, то те що я везу допомогу просто не зрівняти. Так що, якщо треба буде – поїду.

Звільнених з полону волонтерів зустрічали біля готелю "Житомир"

Житомир.info

Матеріали по темі