Старіння населення та низькі показники народжуваності – це одна зі спільних рис, України й інших європейських держав. Державне управління статистики наводить такі цифри: у 1990 році коефіцієнт народжених в Україні на 1000 населення становив 12,6 осіб. Впродовж 11-ти років ця цифра падала і у 2001-му сягнула анти рекорду – 7,7 осіб на 1000 населення. У наступні роки народжуваність дещо зростала, втім так і не дотягнулася до рівня 90-го року, у 2014-му вона склала 10,8.
На Житомирщині показники народжуваності як були, так і лишаються дещо вищими від загальноукраїнських. У 1990 році рівень природного приросту був – 12,9, а у 2014-му склав 12 народжених на 1000 осіб.
Виплати – важливі, але не вирішальні
В Україні склався стереотип, що найпопулярнішим інструментом, який стимулював жінок народжувати, стали обов’язкові соціальні виплати при народженні дитини, впроваджені за часів президентства Віктора Ющенка.
У 2005 році виплати і дійсно суттєво збільшили. 3,4 тис. грн. виплачували відразу, 5,1 тис. грн. - поетапно протягом 12 місяців. Ці виплати стали настільки популярними, що наступні уряди не наважувалися їх скасовувати, а навпаки збільшували розмір допомоги. У 2012-му році при народженні першого малюка стали виплачувати 27,3 тис. грн., на другого - 54,7 грн. і 109,3 тис. грн. на третього. У 2014 році ці виплати уніфікували для всіх дітей і об'єднали з іншим видом соціальної допомоги - виплатами по догляду за дитиною. Тепер на кожну дитину сім'я отримує 41,2 тис. грн. Втім роль таких виплат переоцінена, вважають аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», адже народжуваність почала зростати - задовго до введення виплат у 2005 році. Коли виплати були введені, зростання народжуваності помітно прискорилося, але радше внаслідок економічного буму, а не власне виплат. Загальмувалось зростання у кризовому 2009, незважаючи на соцвиплати.
Виплати – це бонус, але ніяк не вирішальний фактор для народження дитини, – вважає житомирянка і активістка громадської організації «Я-мама» Олена Власюк. На її думку більш важливими для молодих родин є наявність власного житла і загальний економічний фон у державі.
Свою старшу доньку Олена народила 9 років тому. З чоловіком одразу планували народження другого малюка і готувалися до переїзду у власну квартиру в новобудові. Втім їх багатоповерхівка на Щорса, 155 виявилась довгобудом. Народжувати вдруге подружжя наважилось, коли в Україні тривали військові дії, назрівала економічна криза, і чоловік-міліціонер вирушив на службу в АТО.
«Коли народилася старша донька, батьки вирішили купити нам квартиру у новобудові і обрали Щорса, 155. Поки будинок готувався до здачі, ми тимчасово поселилися у гуртожитку. «Тимчасово» ми живемо там вже 9 років, - посміхається Олена. – Якщо чесно, минулого року, ми дуже сподівалися, що я народжу дитину вже у нову квартиру. Тепер сподіваємося переїхати до 1 вересня. Соціальні виплати є підтримкою, але для нас вони не були вирішальними. Треба народжувати і кому ж народжувати, як не нам?».
Молода мама зізнається: у місті є проблема з дитячими майданчиками, а групи у дитсадках – переповнені. Вже зараз Олена задумується над тим, у який садочок віддасть свого малюка через три роки, каже, у Житомирі з цим проблеми.
«Під час будівництва нашого будинку на Щорса 155 грошей на встановлення дитячого майданчика не вистачило, тому ми долучилися до ініціативи від міської ради та Сергія Сухомлина. Умови такі: потрібно прибрати свій двір, надіслати фотографії організаторам і таким чином отримати безкоштовний спортивний майданчик. Ми вже влаштували суботник і тепер сподіваємось, що один з 20-ти майданчиків дістанеться нам, - каже жінка. – Стосовно садочків, я вивчала ситуацію на Крошні, мами кажуть, що потрібно одразу після народження дитини реєструватися на сайті. На Крошні є садочок у жахливому занедбаному стані. Дуже хотілося б, щоб влада його відновила. А якщо на це нема грошей, можливо, доречно було б віддати його у приватні руки. Тоді б у нас був хоч один приватний садочок».
«На даний момент в Житомирі проблема з місцями в дитячих садочках стоїть досить гостро: у нас на 100 місць у дитячих садочках 140 дітей, - підтверджує слова молодої мами перший заступник міського голови Сергій Сухомлин. – Ми не можемо відмовляти батькам в прийомі дитини в садок, тому групи переповнені. Але в будь-якому випадку ми повинні зробити все, щоб зняти це навантаження. У минулому році ми отримали від міністерства освіти в комунальну власність садок на Щорса є ще один садочок на Якубовського - ці два садочки, які потребують капітального ремонту і в даному випадки ці проекти ми вже подали в на фінансування за рахунок грошей фонду регіонального розвитку. Загальна сума на відновлення цих двох садочків - в районі 27 млн. грн. Це дасть можливість створити додатково 600 місць у цих садочках.
Сергій Сухомлин пояснює, фінансування передбачає проведення робіт в рамках бюджетного року, тож як тільки місто отримає підтвердження, що гроші на ці об’єкти виділені, справа одразу перейде до виготовлення проектів і початку ремонтних робіт. А це значить, що вже до кінця року садочки зможуть відремонтувати. Також перший заступник міського голови розповідає про реалізацію проектів, який полегшить пересування мам з візочками по місту:
«Цього року ми передбачаємо два проекти, які пов'язані з організацією руху в місті Житомирі. Перший проект - це впровадження одностороннього руху по вул. Київській і Котовського. Ми працюємо в тому числі і з польськими фахівцями з доступності маломобільних груп населення. Це в першу чергу стосується тих людей, які пересуваються у візках, для того, щоб їм було зручніше пересуватися по тротуарах. І, відповідно, мами з колясками теж отримають більш комфортні умови для руху по цих вулицях. Другий проект, який ми передбачаємо в цьому році, це реконструкція тротуарів у центральній частині міста. Ми закладаємо гроші повністю на капітальний ремонт, заміну тротуарів у центральній частині міста, від Соборної площі до Бульвару, до вулиць Небесної сотні, Котовського і в напрямку Богунії. Тобто ми плануємо центральну частину міста повністю привести в порядок»
Житомирянка Ірина Кирилович поки не переймається проблемами дитсадків і майданчиків, з чоловіком вони тільки планують народження дітей. Жінка каже, до статусу мами вже готова, але через воєнні дії в державі і нестабільну економічну ситуацію вирішили почекати.
«Ми побралися минулого літа, мріємо про трьох дітей, після весілля навіть склали цілий перелік усього, що маємо зробити, перш ніж народжувати дитину. Але тепер доводиться вносити корективи у той перелік, - розповідає Ірина. – У нас у планах було спершу придбати власне житло, але враховуючи нинішню ситуацію і ціни на житло, я припускаю, що наші діти вже будуть дорослими, доки ми зможемо придбати дім. Ми з чоловіком самостійно винаймаємо квартиру, забезпечуємо себе самі і розуміємо, що при народженні малюка наші витрати значно зростуть, тому маємо заощадити певний «стартовий капітал». Я знаю, що за кордоном зараз стає популярною тенденція, коли тато йде у декрет, а мама працює. Але мій чоловік заробляє більше, тому вихованням дитини займатимемось разом,а щодня у нього буде як мінімум трьохгодинна декретна відпустка», - посміхається Ірина.
Досвід європейців
Практику, коли у декрет іде батько, або відпустку по догляду за дитиною ділять між обома батьками, мають європейці.
На приклад, у Швеції декретною відпусткою, яка триває 480 днів, може скористатися як батько, так і мати дитини. Оптимальним але не обов’язковим варіантом вважається рівномірний розподіл цих 480 днів між обома батьками. Єдина умова – батько має «відбути» щонайменше два місяці цієї відпустки інакше ці два місяці «згорають», їх не може використати мати. В Ісландії так звана «квота батька» дорівнює трьом місяцям. У Норвегії сукупна тривалість відпустки для обох батьків – 54 тижні; з них виключна «квота» матері – 9 тижнів, батька – 6 тижнів. Решту часу вони розподіляють між собою на власний розсуд. Таким чином жінка може швидше повернутися до роботи і декретна відпустка не позначиться на її кар’єрі.
Свою двотижневу «батьківську відпустку» використав житомирянин Антон Шмельов. Більше трьох років він із дружиною живе і працює у Варшаві, там народився їх син Марк: «Будь-якої миті, коли у тебе народилася дитина, батько може взяти 2-тижневу відпустку і держава оплатить її».
Також Антон вважає, що система охорони здоров’я у Польщі – значно краща.
«Дружина народжувала у звичайній лікарні, в якій були прекрасні умови: красиві відремонтовані палати, сучасне обладнання і багато уваги від медперсоналу. Крім того, нам не довелося заплатити ні копійки, на відміну від України, де ми обов’язково платили б так звані «благодійні внески».
За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» показник смертності породіль в Україні за 2010 рік значно перевищує середньоєвропейський показник. У сусідній Польщі на 100 тисяч пологів було зареєстровано лише 5 випадків смерті породіль, а в Україні аж 32. Так само в Україні рівень смертності дітей віком до 5-ти років понад удвічі перевищує такий самий польський показник. Крім того більшість європейських країн вирізняються широкою мережею доступних дитсадків та інших публічних закладів, пов’язаних із доглядом за дитиною.
«Тут абсолютно біля кожного будинку є дитячий майданчик, у кожному районі є басейн і спортивні комплекси. Тобто коли дитина дорослішає, вона може відвідувати різноманітні спортивні секції поруч із домом. – Розповідає Антон. – Дитячі садки тут дуже відрізняються від українських. Марка ми віддали у приватний дитсадок, коли йому виповнилось 6 місяців і дружина повернулася на роботу. Садочком ми дуже задоволені: групи – маленькі по 5-6 дітей, тому кожному малюку приділяють достатньо уваги. Батьки будь-якої миті можуть отримати на електронну пошту програму дня чи меню. Щомісяця вони влаштовують поїздки до лялькового театру, цирку чи дитячого центру. За садочок у передмісті Варшави ми платимо 900 злотих на місяць (близько 6 тис. грн.). Але наступного року, коли Марку виповниться три роки, він зможе відвідувати державний садочок і коштувати це буде значно дешевше. У Польщі ми не отримуємо ні копійки соціальних виплат на дитину, але ми відчуваємо турботу держави щоразу, коли виходимо на прогулянку, ведемо дитину до лікаря, чи у садок».
Висновки
Отже, як у Європі, так і в Україні соціальні виплати на дітей не є стимулом народжувати. Вирішувати проблему народжуваності потрібно шляхом реформах та комплексних перетворень, які включатимуть питання жіночої зайнятості, розвитку інфраструктури, мережі дошкільних навчальних закладів та загальної економічної ситуації у державі.
Оксана Трокоз для Житомир.info
