Житомир – давнє історичне місто України, яке є одним з важливих центрів зосередження значного числа пам’яток, пов’язаних з польською діаспорою, подіями в історії Польщі та її видатними діячами. Особливе місце серед них займає одна з перлин некрополів України та всієї Східної Європи – Польське кладовище.
Нині радою обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури на замовлення громадської організації «Срібна вежа» підготовлено необхідну документацію для взяття Польського кладовища в Житомирі на державний облік як цінної комплексної пам’ятки серед некрополів з подальшим наданням їй статусу пам’ятки національного значення і подано її до Міністерства культури України. І це є цілком заслужено.
Польське кладовище у Житомирі є цінною пам’яткою історії монументального та садово-паркового мистецтва, архітектури і, нарешті, унікальним католицьким некрополем, де поховано багато визначних осіб, життя і діяльність яких високо поціновані у всій Європі. Кладовище знаходиться у західній частині міста, на мальовничих пагорбах лівого берега р. Кам’янки. Головний вхід до нього виходить на Руднянський майдан, який, власне, й виник на з’єднанні міських доріг, що вели до нього. Майдан остаточно не сформований й досі і має перспективу відповідного архітектурного тлумачення.
Кладовище засновано наприкінці XVIII ст. Його територія огороджена з трьох боків цегляним муром, а із заходу – повільно переходить схилами до берегів річки Кам’янки. З південного боку частково межує з лютеранським (німецьким) кладовищем, яке виникло у середині ХІХ ст., завдяки своєму старшому сусіду.
У другій половині XVIII ст. (вірогідно, 1779 року) з причини повністю використаної території старого католицького кладовища на Охрімовій горі, було порушено питання про заснування нового католицького кладовища. Вибір місця для нього зупинився на західній околиці міста – Рудні. Перші відомості про некрополію на Рудні знаходимо у візитації від 5 листопада 1799 року. Територія кладовища була визначена у 1799 році площею 9 десятин (приблизно 9 га). Має форму багатокутника, витягнутого з півдня на північ. Але фактично на той час кладовище займало набагато меншу площу. Територію, відведену під кладовище, раніше, очевидно, займав суцільний сосновий ліс, що засвідчують дерева віком понад 200 років, окремі екземпляри яких подекуди ростуть і по нині в межах кладовища. Більш пізні історичні свідчення про кладовище маємо з його плану за 1888 рік, виявленого автором цих рядків у 1993 році у картографічному відділі Центральної Наукової бібліотеки ім. Володимира Вернадського Академії наук України (м. Київ). Відомо, що тоді до 9 десятин існуючої території було додано ще одну десятину для нових поховань. На плані її автором, міським землеміром Ф. Пронєвичем, нанесено 246 найцінніших поховань та експлікацію до них, де вказано прізвища похованих, що, до речі, були виключно польськими.
До кладовища веде головний вхід – велика брама, що виходить на Руднянський майдан, складені з двох мурованих із цегли потинькованих пілонів, між якими знаходяться двокрилі ґратовані ворота. В пілонах з обох сторін – вузькі хвіртки для пішоходів, які замикаються однокрилими ґратованими дверима. Непропорційно високі чавунні хрести увінчують ці два пілони. На одному з пілонів збереглася старовинна чавунна плита, на якій польською мовою подано інформацію про сектори кладовища, які позначені першими літерами імен католицьких святих.
У межах кладовища знаходяться цікаві архітектурні об’єкти: каплиця Св. Станіслава Єпископа і Мученика (cпочатку на її місці знаходилась дерев’яна каплиця, розібрана 1840 року), дві катакомби, збудовані у 1841 – 1846 та 1880-х та 1907 роках у класицистичних мотивах, муровані з цегли.
У 1976-1982 кладовище було закрите, хоча поховання здійснювалися, без інформацій про те, хто і коли помер. 1994–95 роках була проведена інвентаризація, обстежено і здійснено опис 2200 пам’ятників. Цю грандіозну роботу здійснила Кафедра Архітектури і Охорони історичних будівель Свентокшицької політехніки у м. Кельце, скеровану і відредаговану д-ром Тадеушем Рудковським. У 2011–2014 роках додатково більш глибоко і всебічно десять найбільш визначних поховань та архітектурних споруд дослідила житомирська спеціальна науково-дослідна група Товариства охорони пам’яток на чолі з автором цих рядків, до якої входили краєзнавці Сергій Собчук, Руслан Кондратюк, Ганна Щастна та представниця «Срібної вежі» Альона Алексеєва. Результатом цих досліджень став детальний опис кожного об’єкту, фотофіксація, вивчення їх технічного стану (разом з представниками комунального підприємства міської ради). Зроблене цією групою – перший крок до визнання кладовища пам’яткою історії та культури національного значення та надання йому статусу заповідника.
Георгій Мокрицький, журнал "Веселка Житомирщини", №4 2015 р.
