Інтерв'ю

За 14 років ми виховали глядача. Інтерв’ю з гендиректоркою Житомирського драмтеатру Наталією Ростовою

22 лютого 2019, 13:55

У 2018 році Житомирський академічний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги відвідало 80 тисяч глядачів. Про це з гордістю розповідає багаторічний керівник театру – Наталія Миколаївна Ростова, з якою Житомир.info поспілкувався 21 лютого.

В інтерв’ю гендиректорка драмтеатру розповіла, що змінилося за 14 років її керівництва, чи є в театрі незамінні кадри, чи можна виховати глядача і вижити на зарплату артиста, коли нарешті розпочнуть реставрацію будівлі театру і з якою п’єсою можна порівняти життя Житомирського драмтеатру.

- Скільки років ви керуєте драмтеатром?

З 7 квітня 2005 року. Це дуже важлива для мене дата, бо, по-перше, це день Благовіщення, і, коли підходить ця дата і мене починають вітати, в мене аж мурашки по шкірі. Я дуже хотіла прийти в цей театр, наче віщати благо. Зі мною прийшов новий художній керівник Наталія Миколаївна Тімошкіна, завдяки якій і всій моїй команді в театрі відбулося багато позитивних змін.

- Якщо порівняти драмтеатр без вас і за вашого керівництва: що змінилося? Що ви вдосконалили, що заборонили і що привнесли?

Я не хочу порівнювати. За 14 років змінилося все навколо, змінився світ. У театрі змінилося звукове і технічне оснащення, глядач вимагає від нас набагато більше, ніж колись. Це не лише в Житомирі, по всіх театрах України. Глядач не ходив до театрів, був такий застойний період, і ми у цей період попали. Якщо подивитися на нашу творчу трупу, вона вся молода. Коли ми прийшли, було багато акторів з величезним досвідом, середнього і похилого віку. На сьогодні в нас одна актриса пенсійного віку – Віра Мусіївна Нечипорук, їй за 70 років. І вже більше 50 років в нас працює начальник гримерно-пастижерного цеху Зарафутдінова Нюрсена Рехметуллівна, вона одна зі старійшин нашого театру, фахівець від А до Я. Вона з таких людей, яким нема заміни. Звісно, в нас є люди за 60, які самовіддано працюють і перебувають в чудовій фізичній формі.

- Тобто, з перших років вашого керування довелося відправляти багатьох людей на заслужений відпочинок?

Хочу сказати, ми нікого ніколи не відправляли. Не було жодної людини, якій би ми сказали «Будь ласка, звільніть місце». Усі старші пішли за власним бажанням, тому що робота театру дуже перебудувалася. Мабуть, люди для себе вирішили, що треба піти. У театрі немає такого: прийшов пенсійний вік – і ти повинен залишити роботу. У театрі так не заведено. Народні артисти працюють стільки, скільки зможуть. Наприклад, Народний артист Анатолій Іванович Гурський, який помер півроку тому у 80-річному віці, працював до останнього дня. У нас багато акторів, в яких у трудовій книжці тільки один запис.

Іще, коли я прийшла, в акторів не було вищої освіти. В основному випускники нашого житомирського училища. Було 5-7 чоловік, які мали вищу освіту. За перший рік мого перебування на цій посаді у вищі заклади вступило 7 осіб. Вони хвилювалися, боялися вступати, але були успішно зараховані: 4 людини в Київ, ще троє – у Харків, зараз це театральний університет. Вони набули досвіду і нові знайомства. На сьогодні весь акторський склад з вищою освітою.

- У вас також вища освіта?

У мене дві вищі освіти: економічна, я закінчила інститут народного господарства у Києві, та Житомирську філію Київського інституту керівних кадрів. Останній була змушена закінчити, щоб не казали, що я керівник без спеціальної освіти, хоча навчання мені майже нічого не дало. Часто кажуть, неспеціаліст. Я завжди питаю: а де вчаться на президента? Можна не мати спеціальної освіти, але бути гарним керівником і адміністратором. Коли я прийшла сюди, думала: що я буду робити? У театрі тоді була «революція»: не могли вибрати директора. Павло Жебрівський (тодішній голова Житомирської ОДА, авт.) прийшов і сказав: «Завтра тут буде директор – жінка з чоловічим характером». У Жебрівського я була помічником у Верховній Раді. Але Бог дав мені Тімошкіну...

Наталія Ростова (посередині) на прес-конференції у 2009 році

- Чи можете ви сказати, що за ці роки «виховали», змінили глядача?

Так, і ми цим пишаємось. Ми запровадили театральні вітальні і театральні ігрові програми, де ми виховуємо нашого маленького глядача з двох-трьох років. У нас є ігрові програми «Як поводитися в театрі», і можу констатувати, що дорослий глядач не в кращий бік відрізняється від маленького глядача. Сьогодні, якщо діти йдуть на виставу-казку, вони йдуть із квітами і подарунками для акторів. Вони знають, що таке репертуар, що таке прем’єра і які актори у яких виставах грають. Ми виховуємо інтелектуальне і творче майбутнє України, як би голосно це не звучало.

Сьогодні ми багато зусиль докладаємо, щоб наш маленький глядач знав виробництво театру. Перед виставами для дітей, школярів ми організовуємо екскурсії по драмтеатру. Показуємо, як робиться вистава, що стоїть за на перший погляд нескладною роботою актора. Коли вони дізнаються про 11 цехів театру, де шиються костюми, робляться декорації, працює столярний цех, то щиро дивуються: це ж цілий творчий завод!

- Які найголовніші здобутки Житомирського драмтеатру за останні роки, чим особливо пишається театр?

Найголовніший здобуток театру за цих 14 років – це статус «академічного». У 2011 році, напередодні Дня театру, ми отримали цей статус. Дуже довгий час театр не міг його отримати, я не буду аналізувати, чому. Мабуть, також тому, що є багато вимог. Для отримання цього статусу театр має виконувати не лише творчі, а й фінансово-виробничі плани. Ми його перевиконували. Здобутком є і кількість «Заслужених артистів», у нас їх 14, і ми з гордістю їх перезиваємо укінці п’єс.

Пишаємося тим, скільки людей стоїть у черзі за квитками на наші вистави. На День закоханих в нас була Love story, квитки були нарозхват. Зараз ми готуємося відзначати 75-річчя Дня театру, який пройде у 2 етапи, й на сьогодні маємо вже підзамовлення квитків. На п’єсу «Жінка у стилі джаз» на малій сцені на 5 березня вже розібрали квитки. На виставу «Вій» Петра Авраменка були аншлаги, зараз – на «Show must go on» Наталії Тімошкіної. У нас 10 років іде вистава «Божі тварі», яка вважається кращою на Україні і за її межами. У минулому році ми приймали по 5-6 автобусів на новорічні казки із Києва. Влаштовували дітям не лише вистави, а й екскурсію по Житомиру, після якої діти йшли до піцерії, і це для них було дешевше, ніж у Києві сходити один раз на дитячу казку.

- Перед виставами вас нерідко бачать в глядацькій залі. На що ви дивитеся, що контролюєте?

Не можу сказати, що я контролюю. Просто хочу, щоб у нашому творчому храмі, де я як хазяйка, все було гаразд. Мені нічого контролювати. У нас дуже відповідальні працівники, які добре виконують свої обов’язки. Мені хочеться знати, як проходить процес. Тому що до нас люди ідуть відпочивати. Є такі моменти, коли не можуть справитися адміністратори, бо є різні люди, які приходять з поганим настроєм, їм щось не подобається, і доводиться врегульовувати.

- Скільки глядачів відвідали ваш заклад у 2018 році? Це більше чи менше, ніж у 2017-му?

80 тисяч глядачів. Це ті люди, які купували квитки. Хтось один раз, хтось десятки. Це десь на рівні 2017 року, незважаючи на міграцію з Житомира.

- Скільки людей налічує колектив драмтеатру і як швидко він змінюється? Більший рух серед творчих чи технічних працівників?

Колектив драмтеатру – це 168 чоловік. Більша міграція серед творчих працівників, серед молоді, тому що є комерційні проекти працевлаштування за кордоном, де людям обіцяють великі заробітки. Якийсь період вони працюють, але потім нерідко вертаються. Така тенденція не лише в Житомирському драмтеатрі, і не лише серед артистів. Людям хочеться заробити, але… не зарплата головне. Духовне і моральне – це більше, ніж гроші, я так думаю.

- Чи охоче працює молодь? Кого з кадрів найбільш бракує?

Охоче. Режисерів Наталію Тімошкіну і Петра Авраменка знає вся Україна. Їх нерідко запрошують на постановку вистав до інших театрів, я тільки встигаю «відбиватися», бо є своя робота. За рік ми повинні випустити 5 нових вистав. Не вистачає артистів балету і оркестрантів.

- Чи можна вижити на зарплату артиста драмтеатру?

Ні, звичайно. У нашому колективі є така нелегальна заборона: ми не кажемо, скільки в нас зарплатня, але враховуючи, що багато артистів не мають свого житла і винаймають його, можна зробити висновки. Другий момент: актору, особливо жінці, треба багато косметики для гриму, часто її доводиться купувати за власні кошти. У нас не «мінімалка», але й не велика зарплата, середня. Це не зовсім правильно, я вважаю. Адже актор – це еліта суспільства. Іноді люди не знають, хто президент у державі, але знають її акторів і спортсменів. Сьогодні в Україні багато акторів, які, по суті, є обличчям країни.

- Ви сказали про житло. Ви теж знімаєте квартиру?

Ні. Я сама киянка, у 2005 році приїхала в Житомир. Вісім років тому ми з чоловіком побудували невеликий будинок у Черняхові, там колись працював чоловік. Їжджу на роботу маршруткою, що багатьох дивує. Маршрутка зупиняється біля мого будинку, до Житомира дістаюся за 20-25 хвилин. Виходжу біля магазину «Природа» (на Покровській) і 10 хвилин йду до драмтеатру. У Києві я добиралася на роботу 2 години 20 хвилин.

- Не шкодуєте, що проміняли столицю на невелике містечко?

Ні. Я іду з високо піднятою головою, зі мною вітаються, питають, як мій чоловік. Певний час він працював на керівних посадах. Я перевезла до Черняхова свого батька, полковника у відставці. Донька залишилась у Києва, онуків поки немає. Працює на телебаченні. Тут я щаслива. Учора мене хтось запитав: «Ви і зараз переїхали до Києва?». Я відповіла: «Ні. Усе моє життя тепер тут, в Житомирі».

- Вас вважають суворим керівником? Чи є у вас справжні друзі в колективі?

Може, строгим, але не суворим. Друзі є, і багато. Спочатку я не мала в Житомирі «особистих» друзів, але я їх знайшла тут, у драмтеатрі. Ми всі живемо своїм великим колективом, наші друзі – це наші колеги по театру. Дуже мало спілкуємось поза його стінами, це наша сім’я. Ми знаємо один про одного все: всі проблеми, хто народив і в кого день народження. У театр ми вранці приходимо і пізно увечері йдемо. Це наша держава у державі.


На прес-конференції у 2014 році. Наталія Тімошкіна, Наталія Ростова, Наталія Остапенко

- На якому етапі закупівля проектно-кошторисної документації на ремонт та реставрацію театру?

На даний час закінчуємо роботи із виготовлення ПКД на весь театр: це і глядацька зала, і технічне оснащення (звук-світло), механіка сцени, ремонт фойє, ліфт для людей з інвалідністю. Ліфт повинен бути, бо ми дуже втрачаємо на дитячому глядачеві. Діти, які пересуваються на інвалідних візках, із радістю дивляться наші вистави, але візки доводиться переносити вручну. Ми приділяємо багато уваги дітям з обмеженими фізичними можливостями. Дружимо з організаціями «Я – мама!», «Все робимо самі», «Місія в Україну». Це ті діти, яким хочеться допомогти морально, духовно, ми робимо так, щоб вони мали змогу відвідувати наші вистави за півціни або безкоштовно. У лютому 2019 проект реконструкції вже мали віддати на експертизу. Скажу ще, що питання реконструкції стоїть контролі керівництва нашої області, і відзначу, що на сьогодні у влади особливий погляд на театр, чим ми дуже тішимося.

- Що відремонтують, а що відреставрують?

Театр був побудований у 1966 році, тобто, будівлі вже 53 роки. За цей час були поточні ремонти, у 2005 капітально відремонтували дах, бо він протікав, ми замінили вікна в половині театру, відремонтували гримерні кімнати. У 2007 році зробили 50% автоматичного пожежогасіння, що дуже важливо для закладу, де збирається велика кількість людей. Робили багато, не «запускали», і часто люди, які приїжджають до нас, кажуть: який гарний ваш театр! Ми дуже за цим слідкуємо.

- Чи зазнає змін зовнішній вигляд будівлі?

Ні, у нас дуже гарний мармур, ми його відшліфуємо і все. Будівля театру – це пам’ятник архітектури місцевого значення, і ми не маємо права змінювати його зовнішній вигляд без погодження з проектантом – це «Дніпромісто». Але я не бачу такої необхідності: зробимо красиво.

- Про кошти. Ви повідомляли про дохід від вистав у 3 мільйони 93 тисячі гривень, однак чистий дохід закладу склав 211 тисяч. Куди пішла різниця?

Називаю позиції, по яких іде відрахування. ПДВ – 20%, ВААП (авторське право) – 20%, розповсюджувачі квитків – 15%. Це вже 55%. Нам залишається небагато, навіть дуже мало для забезпечення нових вистав. Ми не встигаємо за підвищенням цін на тканину та матеріалів на декорації.

- У такому разі чи збирається драмтеатр піднімати ціни на вистави?

Ні. Поки ні. Боїмося, що втратимо глядача, що він не «витягне» візити до драмтеатру. Ми аналізуємо соціально-економічне становище людей, ціни й тарифи, прикидаємо, скільки кожна сім’я може дозволити собі потратити на театр. Ми не рівняємося на київські театри, де вистави по 300-500 гривень, не хочемо рівнятися на театри інших міст, де теж уже є ціна 150-200 гривень за квиток. Ми не применшуємо собівартість вистави, але й не завищуємо її, шукаємо «золоту середину». Сьогоднішня цінова політика театру – від 70 грн на звичайні вистави, 150 – прем’єрні, дитячі – 40-70 гривень.

- Чи вдається економити з ProZorro, чи досі вважаєте електронні закупівлі перепоною для швидкого придбання?

Економимо. Зараз пройшли закупівлі друкованої продукції, рекламних буклетів та афіш, нам виставили набагато меншу ціну, ніж та, яку ми закладали. Є одне «але»: дуже маленька сума – 3 тисячі (гранична для безтендерної закупівлі, авт). «Полетіла» лампа – це вже 1,5 тис. грн, дві – 3 тисячі. Немає часу проводити тендер, треба швидко замінити, бо завтра вистава. Але ми вже навчилися планувати і працювати з ProZorro. Ми маємо грамотного економіста, який дисциплінував і адміністрацію, і творчих працівників. Сьогодні на всі цехи виділяються кошти, ми сідаємо і вирішуємо, що треба закупити.

На прес-конференції в 2017 році (Наталія Ростова - остання праворуч)


- Чи часто ваш колектив гастролюєте по селах?

По селах ні. Немає добрих доріг і майданчиків для виступу наших акторів. Часто немає опалення в будинках культури. Ми їздимо по райцентрах, і туди вже везуть людей із найближчих сіл. Другий момент – їздимо в зимовий період, коли люди не на городах чи в полі. Квітень-травень, наприклад, це «мертвий» період. Усі ці моменти враховані в нашому виїзному плані. Буквально 19 лютого ми були в Любарі, запланували Новоград-Волинський, Черняхів. Прописаний репертуар, є домовленість, в районах збирають аншлаги. Важче йде співпраця з Ружином, «проблемні» в нас Олевськ та Овруч – туди далеко їхати, великі затрати на пальне, і там бездоріжжя.

- Розкажіть про підготовку до ювілейного концерту до 75-річчя театру. Це буде щось феєричне, незвичне?

75-річчя театру ми робимо два етапи, це така режисерська задумка Наталії Тімошкіної. Перший етап пройде 27 березня, ми хочемо показати наших житомирських друзів, з якими ми творчо співпрацюємо вже багато років і маємо спільні проекти. Це оркестр будинку культури, «Орея» - ті колективи, з якими в нас є творчі роботи. Вони будуть учасниками, і на них якраз буде акцент. Під час другого етапу ми покажемо свої творчі роботи і запросимо багато гостей. І так, ми чекаємо високоповажних гостей, які часто приходять до нас. Раніше високопосадовці не ходили в театр. Зараз вони наші постійні гості.

- З якою п’єсою ви порівняли б життя Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги?

Хм… дуже цікавою. Театр – це жива п’єса. Особлива, неповторна, без сценарію. Те, що іноді відбувається тут, у нашому театрі, ви навіть уявити не можете. У нас тут діти наших працівників, які «сидять» у декреті два-три місяці і знову виходять: і через матеріальні труднощі, і через прив’язаність до театру, і через те, що знають: артист, який не попрацював кілька років, втрачає форму. Хочуть, люблять, не можуть без цього жити. Подивіться, скільки в нас візочків при виході. Няньчать, хто вільний. У мене в кабінеті є телевізор, де увечері діти дивляться мультики. Це наша п’єса, наша найкраща вистава.

Анна Липська, Житомир.info

Теги: драмтеатр Наталія Ростова  
Матеріали по темі