У Житомирі попрощалися з військовими – 51-річним Вячеславом Вознюком та 53-річним Віктором Матюхіном, які добровільно стали на захист України. Воїни померли у квітні 2026 року.
Про це 4 травня повідомила Житомирська міська рада.
Житомир попрощався з Воїном-Захисником...
Вознюк Вячеслав Станіславович (26.09.1974 — 21.04.2026 рр.)
Вячеслав Станіславович народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №16 (нині — ліцей №16). Ще змалку мріяв про військову службу, прагнув присвятити своє життя захисту Батьківщини. Згодом здобув освіту у Військовому суворовському училищі.
У 1999 році закінчив Житомирський державний педагогічний університет ім. Івана Франка. Отримавши повну вищу освіту та кваліфікацію педагога, присвятив себе навчанню і вихованню молоді: викладав гуманітарні дисципліни у Міжшкільному навчально-виробничому комбінаті м. Житомира, а згодом — у загальноосвітній школі №26.
Протягом усього життя Вячеслав Станіславович залишався щирою, життєрадісною та відкритою людиною. Його знали як доброго, товариського, завжди готового прийти на допомогу. Він мав глибоку повагу серед колег і учнів. Був надійною опорою для своєї родини: підтримував батьків, піклувався про молодшу сестру, з любов’ю ставився до племінників, був люблячим батьком. Захоплювався полюванням, часто проводив час разом із рідними.
У серпні 2024 року, керуючись почуттям обов’язку та любові до України, добровільно став на захист держави від російських загарбників. Пройшов базову військову підготовку, а далі служба на посаді оператора відділення радіоперешкод 2-ї роти радіоелектронної боротьби. Виконував бойові завдання на території Чернігівської, Сумської та Харківської областей, захищаючи державний кордон України.
21 квітня 2026 року смерть обірвала життя Воїна. Він залишив по собі світлу пам’ять і глибокий біль у серцях усіх, хто його знав.
Житомир попрощався з Воїном-Захисником...
Матюхін Віктор Анатолійович (17.07.1972 — 28.04.2026 рр.)
Віктор Анатолійович народився у селі Кохане на Запоріжчині. Там минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив місцеву загальноосвітню школу, згодом здобув професію водія у професійно-технічному училищі (місто Токмак). Працював у колективному господарстві рідного села.
У 1990 році пройшов строкову військову службу. Змалку любив природу, захоплювався риболовлею, був завзятим рибалкою. Мав золоті руки і серце— умів майструвати, допомагати іншим, ніколи не відмовляв тим, хто потребував підтримки.
Згодом доля привела його до міста Києва, де працював у сфері ремонту квартир. Пізніше переїхав до м. Житомира, який став для нього другим рідним домом. Тут він створив сім’ю, працював на ТОВ «Житомирський картонний комбінат», а також займався ремонтними роботами, здобувши повагу серед колег і знайомих як сумлінний і працьовитий майстер.
Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Віктор Анатолійович добровільно став на захист Батьківщини. Ніс службу на Чернігівщині, мужньо виконував військовий обов’язок, був учасником бойових дій. За відданість Україні нагороджений медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій».
Навіть після важкої хвороби та перенесеної операції, пройшовши реабілітацію, він повернувся до строю, залишаючись вірним Військовій Присязі та побратимам. Та, на жаль, хвороба виявилася сильнішою…
28 квітня 2026 року смерть вирвала Воїна із лав Захисників України.
Нагадаємо, у Житомирі 30 квітня попрощалися з 53-річним захисником Русланом Денисенком, який захищав Україну з початку повномасштабного вторгнення росії.
Як повідомляв Житомир.info, у Житомирі 27 квітня 2026 року попрощалися з 40-річним військовослужбовцем 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ Олександром Мидлярем, який загинув 13 березня на Дніпропетровщині.
