Останнім часом працівники Державтоінспекції навіть не намагаються приховати, що одна з важливих місій, яка на них покладена «партією» – це поповнення державної скарбнички.
Коли даішники зупиняють автівку та накладають штраф, іноді ставлять риторичне запитання: «Ви що, не хочете допомогти державі, спрямувавши гроші у бюджет?!».
Навіть нинішній міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов в одному з інтерв’ю відверто сказав: «Зараз з кожного даішника вимагають певну кількість протоколів на день. Доходить до того, що аби виконати план, співробітники пишуть липові протоколи і за власний рахунок сплачують від імені псевдопорушників штрафи! Зараз по кожному такому випадку порушено кримінальні справи».
Засідки в кущах
Здавалось, треба було б радіти, що наші даішники нарешті припинили брати хабарі. Або ж беруть їх не так часто, як зазвичай. Але ж ні! Ті, хто їздить останні тижні українськими дорогами, могли легко помітити, що патрулів побільшало. І вони часто не просто наводять лад на автомагістралях, стежачи за дотриманням правил, а навмисно шукають штрафників. А порушити на наших дорогах дуже легко. Ні, ми не хочемо виправдовувати водіїв, ми маємо намір у котрий раз заявити: водії мають не лише обов’язки, а й права.
Наприклад, багато хто з водіїв знає, що зупиняти машину без потреби – незаконно. Але хто може довести, що затримка – невиправдана? Правильно, ніхто. Причини у людей у формі завжди будуть. Це може бути схожість з машиною, яка у розшуку, або сумніви щодо технічного стану автівки. Проте такі випадки – лише дитячі забавки.
Про що справді варто говорити, так це про те, що українські інспектори знову засіли в кущах. Точніше, вони звідти ніколи не вилазили. Даішники ховаються за вантажівками, крутими поворотами та гірками. Тобто їм потенційних «порушників» видно добре, а водіям контролерів – зовсім ні. Так вони стоять відразу при в’їзді у населені пункти або ж за кілька сот метрів після знаку обмеження швидкості. Видається, що головне – не запобігти аварії, а зловити на гарячому та повісити хоча б мінімальний штраф.
Інший підхід у сусідньої Польщі. Там, як і в Україні, поліцейських патрулів також багато. Окрім живих людей, при в’їзді чи не до кожного населеного пункту є сповіщення про наявність фоторадара. Правда, достеменно ніхто не знає, працюють вони чи лише існують як муляжі. Поліцейські патрулі на польських дорогах видно здалеку. У вихідні та на свята машини з написом «поліція» стоять кожні п’ятдесят кілометрів. Автівки не ведуть «кущовий» спосіб життя. Поліцейські виставляють їх на узбіччі перпендикулярно дорозі на прямих ділянках трас і тому їх видно здалеку. Тобто їх можна побачити вже заздалегідь, а отже й вчасно пригальмувати. І навіть за відсутності суцільних автобанів їздити в Польщі дорогами зовсім не важко, а дотримуватися правил навіть приємно – відчуваєш повагу водіїв одне до одного. В Україні – все навпаки…
Так, за першою ж гіркою недалеко від пропускного пункту Ягодин (486-й кілометр так званої «варшавки») Михайло Гаврилюк, житель Любленця Волинської області, отримав протокол на руки. Причина: перевищення швидкості. Замість дозволених 50, чоловік їхав 72. Звичайно, Михайло Васильович відверто засмутився. «Де ж там був той знак? – запитує він. – Бачив 70, а менше – ні». Дуже дивно, що чоловік не знає, які знаки стоять на головній дорозі його району, у той час коли киянин добре пам’ятає більшість столичних! Проте знак таки був – на відстані рівно 600 метрів від посту ДАІ. Випала нагода порахувати метри журналістам «Главреда».
Саме на 486-му кілометрі зупинили і нашу машину. Рух жезлом. Підхід інспектора. Його прилад «Беркут» нібито зафіксував швидкість 92 кілометри. Почалась стандартна процедура оформлення. Під час заповнення бланків інспектор розказав, чому саме стоїть обмежувальний знак: йшло звуження дороги – автобан, де можна було фактично їхати на швидкості 130 км/год, переходив у дорогу з однією смугою в кожний бік. До того ж було попередження про будівельні роботи (цікаво, що самі інспектори зізнаються, що вже рік ніяких робіт на дорозі від Києва до Варшави на українській стороні не ведеться, та й ми не помітили ані натяку на будівельну техніку).
За логікою речей – усе правильно: є порушення, є й покарання. Але ніколи не можна забувати, що будь-які правила можна вивернути на власну користь. Цим, схоже, даішники і скористались.
Перше, що змусило замислитися, було прагнення інспекторів стояти під гіркою. Тобто будь-яка машина, яка щойно їхала українським «автобаном», не встигала скинути швидкість. Доказ – той штраф Михайлу Гаврилюку. Він на своєму далеко не новому «Жигулі» лише трохи порушив заборону.
Другий привід для роздумів – застосування приладу «Беркут»: де гарантія, що інспектор показав нашу швидкість, а не швидкість попереднього авто? Напарник інспектора запевняє, що дані на екрані цього приладу можуть зберігатися 10 хвилин. Але… за інформацією виробника приладу (фірма «Ольвія») радар «Беркут» може бути підключений ще й до відеофіксаційного приладу. Цього не було. Табло показувало лише цифри.
Третя зачіпка – відстань від знаку, що сповіщає про обмеження швидкості, і до місця дислокації патрульної машини. Щось підказувало, що даішники не можуть стояти так близько. Аби розвіяти сумніви, шукаю відповідь у інспектора. Він з посмішкою відповів: «Хоч під самим знаком!». Але така відповідь, м’яко кажучи, дивна, адже перед цим той інспектор говорив, що прилад «Беркут» фіксує перевищення з відстані 500 метрів (в інструкції ж сказано, що дальність вимірювання приладу становить не менше 400 м, а в деяких випадках – до 800 м). Виходить, що інспектор цілком міг вимірювати швидкість поза зоною дії знака обмеження. Аби встановити відстань від знаку до патрульної машини, ми змушені були проїхали до знаку і назад. Вийшло: рівно 0,6 км.
Правила та розпорядження
Аби розібратися у ситуації, мав пройти не один день. Юристи підказали, що є один чудовий документ, виданий за часів міністра Юрія Луценка. Це – розпорядження МВС № 466 від 21.05.2009 «Про організацію роботи підрозділів ДАІ з профілактики правопорушень із застосуванням засобів фото- і кінозйомки, відеозапису». У ньому є кілька дуже корисних пунктів. Один з них 1.4. Цитую: «З метою вдосконалення роботи підрозділів Державтоінспекції з профілактики правопорушень із застосуванням засобів фото- і кінозйомки, відеозапису та підвищення ефективності нагляду за дорожнім рухом виключити випадки документування порушень встановленого швидкісного режиму руху транспортних засобів у зонах дії дорожніх знаків, що обмежують максимальну швидкість, на в’їздах у населені пункти на відстані меншій, ніж 1000 метрів від його початку». Тобто виходить, що інспектор має перебувати на відстані щонайменше один кілометр. Нагадаємо, волинські диспетчери ловили здобич на відстані 600 метрів…
У цьому ж розпорядженні є ще один корисний для водіїв пункт, що не стосується, нашої ситуації, – 1.11. Там написано, що «треба «зобов’язати працівників Державтоінспекції під час винесення постанови про накладання стягнення за адміністративне правопорушення неухильно дотримуватися вимог статей 33, 34 Кодексу України про адміністративні правопорушення». Зазираємо у документ. Стаття 33 – загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення. У ній говориться: «При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність». У статті 34 мова йде про ці пом’якшувальні «обставини». Такими визнаються: «щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року».
Проте, аби з’ясувати, на якій відстані від знаку, що сповіщає про обмеження швидкості, може нести службу патрульна машина, «Главред» звернувся до представників столичної Державтоінспекції. Начальник відділу зв’язків з громадськістю ДАІ Києва Євген Кравець спочатку повідомив, що «у документах, які регламентують діяльність працівників ДПС, однозначно не вказано, на якій відстані наряди ДПС можуть стояти за знаком обмеження швидкості». «Разом з тим, відповідно до Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затверджена наказом МВС від 27.03.2009р. №111) працівник підрозділу ДПС під час несення служби зобов’язаний: перебувати на визначеному місці несення служби згідно з дислокацією, запобігати та припиняти адмінпорушення, у межах своєї компетенції застосовувати до порушників заходи адмінвпливу», – говорить Євген Кравець. Дислокація розробляється командиром підрозділу на основі аналізу аварійності місцевості, часу доби, інтенсивності руху.
При цьому представник київської ДАІ не заперечив дію розпорядження №466. І у відділі з контролю діяльності ДПС говорять, що на сьогоднішній день таке розпорядження діє. Проте інша справа – нині інспектори ДАІ працюють з засобами фіксації перевищення швидкісних режимів (зокрема з «Візирами») лише у форматі: «фіксація-зупинка-протокол». «Тобто наразі так звані «листи щастя» правопорушникам не надсилаються», – говорить Кравець.
Довести, що волинські інспектори наклали штраф з порушеннями певних правил досить важко. Про це говорять юристи. Патрульні стояли вздовж лісу, на нічим не позначеній ділянці – кілька сот метрів вперед чи назад визначити важко.
«Ми другі податківці», – посміхаючись каже волинський інспектор. Ось з цим важко сперечатися… Наостанок я прямо запитую: «Чи є у вас план, скільки потрібно зібрати штрафів за добу?». Інспектор знову посміхнувся і відповів: «Ви все одно напишете…».
«Напишу», – подумала я. Можливо інші водії зможуть шукати аргументи хоча б заради того, аби хоч якось ставити під сумнів дії вітчизняних даішників.
Сьогодні вже здається, якби кожен водій добре знав зміст інструкцій та розпоряджень, яких він має дотримуватися на дорогах, йому було б набагато легше їздити і спілкуватися з даішниками. Ніколи не треба забувати, скільки людських життів забирають дороги, і скільком нещасним випадкам можна було б запобігти, якщо вчасно поставити розділові огорожі, зробити якісне освітлення, якнайшвидше проводити дорожні роботи… Не можна применшувати і роль працівників ДАІ. Але чомусь частіше про їхню роботу чуєш не схвальні відгуки, а нарікання. Прикладів безліч. Кожен водій може розповісти свою історію. Проте ніхто не заперечує, що важливо, аби ця державна служба справді служила людям, була їх охоронцем на дорогах. Тоді їзда навіть поганими українськими шляхами може стати трохи приємнішою та безпечнішою.
