22 вересня 2019, 10:59 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

ПОЛОНІЯ - ЖИТОМИР - Kresy Wschodnie Polskі. Або чому Житомирщина стала новою батьківщиною польських переселенців в далекому минулому ?!

            Згідно одного усного переказу, Житомир було засновано у 884 році скандинавським воєначальником, на ім’я Житомир, котрий був воїном із дружини варязьких конунгів Аскольда і Дира, убитих у 882 році в Києві кланом інших норманів – Рюриковичів на чолі із конунгом Інгваром (князем Ігорем) та його опікуном Хельгу (Олегом). Однак, жодних наукових джерел, які б підтверджували цю версію немає. Польські хроніки, також свідчать на користь того, що Житомир існував як місто уже в ХІІІ столітті. Згідно із ними католицький місіонер Святий Яцек Одровонж у 1225 році заснував у Житомирі Домініканський кляштор. І попри те, що не існує тогочасних письмових джерел та артефактів про те, що Св. Яцек був у Житомирі, однак беззаперечним є той факт, що у 1228 - 1233 роках у Києві активно діяла місіонерська громада, на чолі із Одровонжем.

          Відтак, перебування Одровонжа в наших краях є безсумнівним. І є обґрунтовані підстави припускати, що він по дорозі в Київ  дійсно міг зупинитися в Житомирі і заснувати тут католицьку громаду і Домініканский кляштор. Доречі, пам'ять про Св. Яцека жила в Житомирі століттями. Варто поцікавитися яким був перший герб, дарований місту привілеєм короля Казимира Ягеллончика в 1444 році, коли місто отримало Магдебурзьке право. Той герб, за незначними відмінностями, є ідентичним гербу, який діє по сьогодні (відновлений і затверджений сесією міської ради 11 жовтня 1991 року). Але з 1444 до 1794 року , впродовж 350 років,  до загарбання Правобережної України військами російської імператриці Катерини ІІ, на середній вежі герба стояв Яцек Одровонж. І тільки 22 січня 1796 року рішенням російської геральдичної комісії був затверджений герб Житомира із якого фігуру Яцека Одровонжа прибрали. До речі, якраз у часи Одровонжа, міста по річці Тетерів вийшли із під контролю київського князя і взагалі Рюриковичів. Відтак, потрапивши у немилість до князя Володимира Ярославовича, Одровонж міг виїхати назад у Житомир, який тоді фактично вже не перебував під владою київського князя. І ось чому. Літописні джерела свідчать про походи князя Данила Галицького в Болоховські гради, які мали тоді протатарське визначення (були «сидячі за татари»).

       Тепер щодо великої польської колонізації Волині. Масове заселення поляками Волині почалося ще в другій половині XVI століття. Проте слід зазначити, що ще перед цим перша невелика хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Більшість істориків  вибір польськими селянами території своїх "Східних кресів" -  Волині, зокрема сучасної Житомирщини пояснюють  малозасаленістю території коріним українським людом, якщо у Велико-Польщі в цей час на 1 км. кв припадало понад 25 осіб, то на території Волині на дану одиницю площі припадало всього лише 5 -7 чоловік. Населення Волині яке й так було малочисельним в 15 -16 ст. різко зменшилось в наслідок татарських набігів. Тобто ісконна Польща була перенаселена і внутрішній димографічний тиск витісняв в "Східні креси" зайву людську масу, а "Східні польські креси" були "недонаселеними" і таким чином заманювали  в своє лоно вільний люд. Наслідком малолюднсті  так званих "Східних кресів Речі Посполитої" були великі плоші вільних для вжитку земель, які приваблювали колоністів.

         Історично склалося так, що на Житомирщині поселялися та проживали люди різних національностей. Візьмемо до прикладу територію сучасного Хорошівського (Володарсько-Волинського) району. Це один з типічних полонізованих районів Великої Волині. В  IX-XIII ст. ця земля знаходилася на межі Київщини і Волині, в сер. XIV ст. переходить під владу Литви, а після Люблінської унії належить до Речі Посполитої. Найдавніші поселення на досліджуваній території існували вже в епоху доби міді [Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. В.-Волинський район крізь призму століть // Горошківщина крізь призму століть. Тези наукової краєзнавчої конференції. – В.-Волинський – Житомир, 1995. – С. 1.]. Масове заселення краю і виникнення нових поселень припадає на XVI століття, про що свідчать перші письмові згадки [ Pisma A. Jablonowskiego, T. 4, Wołyń, Podole i Ruś Czerwona, Warszawa 1911, s.13.].

       Після Люблінської унії 1569 р. на  землях сучасного Хоршівськогорайону з’являються і осідають у великій кількості польські переселенці: магнати, шляхта, селяни. Це можна вважати першою великою колонізацією цього краю [Крип’якевич І. Історія України. – К., 1909. – С. 130.]. Ці простори приваблювали людей своїм багатством, були зручними для ведення господарства, розвитку різних ремесел.

       Ну й нагадаю викладене в попередній статті про те , що  4 квітня 1761 року  король Польщі Зигмунт Август ІІІ надав братам францисканцям землю в околицях Житомира під храм та монастир.

Історія  заснування Семінарійського костьолу Парафії Св. Йоана з Дуклі Римсько-католицької Церкви м. Житомира бере свій початок з Ордену Менших Братів у Житомирі  та розпочинається в саме в 1761 році. Хоча офіційною датою створення францисканського чернечого дому є 26 вересня 1763 року. На той час в місті знаходився центр повіту та столиця київської диєцезії. Спочатку був побудований мурований монастир та дерев'яний храм під опікою Св. Йоана з Дуклі, в якому працювали  священики та брати.

          Згідно політики російської влади з початку XIX ст. край активно заселяється вихідцями з Польщі (це друга велика хвиля колонізації після 16 ст.). Про це свідчать царські укази від 12.04.1804 р. і 25.08.1817 р., які заохочували переселенців на землі Волинської губернії для сприяння поширенню в Росії землеробства і промисловості . Із середини XIX ст. польські поміщики віддають перевагу німецьким і чеським колоністам, які з’являються тут у великій кількості [11. Бовуа Д. Боротьба за землю // Україна – Польща наприкінці століття. – Львів, 1997. – С. 172].

        У 1925–1935 роках на Житомирщині існував Мархлевський польський національний район, у якому мешкало 28 332 поляків, що становило 69,4% населення.

       Східні креси (пол. Kresy Wschodnie, від польського слова «крес» — границя, кінець, край) — польська назва територій сьогоденної Західної України, зокрема Волині, Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польщі; «східна окраїна».