«Всё хорошо, прекрасная маркиза,
Дела идут и жизнь легка.
Ни одного печального сюрприза,
За исключеньем пустяка:
Так, ерунда, пустое дело,
Кобыла ваша околела,
А в остальном, прекрасная маркиза,
Всё хорошо, всё хорошо!»
Хто не чув, особливо з представників старшого покоління, цієї прекрасної жартівливої пісні у виконанні знаменитого одесита Леоніда Утьосова? Та чи багато людей знають, хто написав для неї вірші, а точніше – переклав з французької на російську мову?
Її автор – наш земляк, поет Олександр Ілліч Безименський. Його батьки, за національністю євреї, мешкали в Житомирі на Подільській вулиці у добротному двоповерховому будинку. На жаль, за радянських часів цей будинок знесли. Він стояв біля теперішнього профтехліцею № 1. Там майбутній поет 19 січня 1898 року і з’явився на світ. Згодом батьки переїхали на Малу Бердичівську в будинок № 9. На відміну від попереднього, цей будинок зберігся, але сьогодні настільки спотворений, що розпізнати в ньому пам’ятку історії неможливо. Він знаходиться між спецшколою для дітей з погіршеним зором і новою синагогою, що будується.
Олександр Безименський
Батько поета, Ілля Безименський, служив у Житомирі – столиці Волинської губернії – представником відомої на всю Російську імперію фірми «чайного короля» Висоцького. Це саме той магнат і монополіст Висоцький, прізвище якого в роки революції увійшло в популярне прислів’я: «Цукор Бродського, чай Висоцького, брехня Троцького». Це саме той Висоцький, нащадок якого – легендарний російський бард Владімір Висоцький.
100 років тому, саме у ці вересневі дні 1916-го, Олександр Безименський, будучи студентом Київського комерційного інституту, став членом більшовицької партії і шлях у світле капіталістичне майбутнє змінив на комуністичні манівці. Маючи неабиякий поетичний талант, почав друкуватись у 1918. Широко відомі його твори 1920-х, присвячені комсомолу, серед них поема «Комсомолія». Працював у газеті «Правда» на Дніпробуді, написав відому поему «Трагедійна ніч» (1931). Виступав як сатирик: п’єса «Постріл» (1930), збірка «Гнівні рядки» (1949), «Книга сатири» (1956). Вірші періоду ІІ світової війни об’єднав у збірці «Фронтовий зошит» (1946), серед них поезії, присвячені Україні: «Ненько-Україно», «Атака», «Севастополь». Йому належать переклади поезій Тараса Шевченка на російську мову.
Під час ІІ світової війни Олександр Безименський був кореспондентом фронтової газети і після визволення Житомира військами 1-го Українського фронту, бойові дії якого висвітлював, спеціально приїхав у рідне місто. У своїй статті він пише: «Посетив Житомир, я побывал на своей родной Комсомольской улице (так у радянські часи називалася Мала Бердичівська), где увидел сплошные развалины».
Стандартна біографія українського митця радянської доби: натхненний оспівувач комуністичної системи і водночас палкий патріот України і тонкий лірик. Згадаймо Сосюру, Рильського, Тичину, Довженка та ін.
Юний Олександр був талановитим поетом і свій талант присвятив більшовицькому режимові, гаряче підтримавши революцію. У 1922 він переклав на російську мову пісню німецьких соціал-демократів «Dem Morgenrot entgegen» – «Заре навстречу». Ця пісня з новою назвою – «Молодая гвардия» стала неофіційним комсомольським гімном, який делегати співали на всіх з’їздах ВЛКСМ:
Вперед, заре навстречу,
Товарищи в борьбе!
Штыками и картечью
Проложим путь себе!
Смелей, вперед, и тверже шаг,
И выше юношеский стяг!
Мы – молодая гвардия
Рабочих и крестьян.
У 1924 Владімір Маяковський у відомому вірші «Юбилейное» дав Безименському доволі різку характеристику:
Надо,
чтоб поэт
и в жизни был мастак.
Мы крепки,
как спирт в полтавском штофе.
Ну, а что вот Безыменский?!
Так…
ничего…
морковный кофе.
Безименський все своє життя представляв, за висловом того ж Маяковського, «атакующий класс». Він таврував і громив:
Прежде всего, я – член партии,
А стихотворец – потом.
Непримиренний ворог Міхаїла Булгакова, Безименський став прототипом Івана Бездомного, персонажа «Мастера и Маргариты».
Поет написав багато віршів про Ілліча, партію, комунізм. Водночас він є автором також багатьох ліричних віршів і пісень, які звучать й по сьогодні.
Тому не можна однозначно оцінювати його творчий спадок і пускати в непам’ять. Тим не менш, Олександр Безименський залишив по собі слід в історії неполітичний. Він мав великий яскравий гумор і вже на схилі життя, виступаючи на телебаченні, сам на себе склав епіграму:
Волосы дыбом, зубы торчком –
Старый мудак с комсомольским значком.
Так сказав про себе і весь тодішній СРСР. На ті часи це було доволі сміливо. Нам слід пам’ятати його, тим паче, що це наш земляк, а його сім’я непрямо пов’язана з сім’єю Владіміра Висоцького, і не тільки тому, що батько поета Ілля Безименський працював у «чайного короля», а ще й тому, що бабуся легендарного барда – теж житомирянка.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
