Культура

У Житомирі брати Капранови презентували новий роман «Забудь-річка»

29 вересня 2016, 11:41

Близько півсотні житомирян прийшли ввечері 28 вересня до читальної зали Житомирської обласної бібліотеки на презентацію нового роману «Забудь-річка» письменників і видавців – братів Капранових. До обласного центру Дмитро та Віталій приїхали з Овруча. Власне, особливістю їхнього літературного турне цього разу й стало те, що вона намагаються охопити, передусім, якнайбільше райцентрів.

«Щойно були в Овручі, зранку були в Коростені. Завтра (29 вересня, – ред.) ще будемо в Новограді-Волинському та в Коростишеві. Ми поставили собі задачу – по можливості об’їхати райцентри. Тому що ми самі виросли в Очакові Миколаївської області і знаємо, що життя не закінчується за межами обласного центру, а в райцентрах живе велика частина дуже вдячної аудиторії. Наш критерій дуже простий: якщо в райцентрі бібліотека може зібрати людей, ми туди їдемо. Якщо не може (а таких, на превеликий жаль, більшість) – ми туди не їдемо», – пояснив Віталій Капранов.

Над новим романом «Забудь-річка» письменники-близнюки працювали близько чотирьох років. Ця книга – своєрідна спроба встановити історичну справедливість. Причому зробити це як у вузькому контексті подій, пов’язаних із пращурами самих Капранових, так і ширше – на загальному пострадянському тлі.

 

 «Появою роману ми завдячуємо двом нашим дідам. Один із них воював у Червоній армії, був кулеметником, нагороджений Орденом Червоної Зірки, медаллю за відвагу, тобто зразковий радянський дід. А другий – вісім років таборів, 58 стаття – зразковий український дід, що називається. Тобто один дід у нас неформатний. У радянські часи ним був той, що ворог народу. Він так себе і назвав. А зараз неформатним є той, що «червоноармієць», – уточнюють Капранови.

За спостереженням письменників, у ХХ столітті ціле покоління радянських людей мусило пережити таку собі «штучну амнезію», за якої знищували документи, фотокартки, а будь-яку інформацію батьки ретельно приховували від дітей. Інакше – загрожувало ув’язнення. Капранови не могли оминути у творі цей факт масового забування, але подати його мусили метафорично. У пригоді став давній, ще язичницький, образ забудь-річки.

«Забудь-річка, що протікала в дохристиянській уяві наших предків, і розділяла два світи: наш і потойбіччя. Коли наші предки помирали, їхні душі перелітали через забудь-річку в той світ і забувала все, що було тут. І ми раптом зрозуміли, що на відміну від наших предків, у котрих ця річка розділяла світи, у нас вона розділяє покоління в кожній родині. Це, мабуть, найбільш успішне будівництво соціалізму, тому що всі її копали разом, хоч і кожен у собі: спалюючи фотографії, приховуючи інформацію, викидаючи документи», – розповіли письменники.

Знайшов вірний спосіб обіграти ситуацію художньо, надалі Капранови мусили розібратися у ситуації повно і вичерпно. Цього вимагав те, що роман у жодному разі не мав бути містичним.

«Ми поставили собі задачу розібратися з Другою світовою і з цими дідами. Вирішили зробити так: взяти одну людину і провести її трьома біографіями, щоб вона прослужила в Червоній армії, в німецькій і щоб у партизанах українських теж побула. А потім подивитися, як кожен із варіантів виглядатиме вже в наших з вами очах. Щоб зробити таку книжку, треба бути просто фантастом. Ми ніколи не були фантастами і, тим більше, ми поставили собі задачу: написати реалістичну книжку, тому що тема вимагає точності. І ми довго думали, як провести одну людину через три війська, які воювали на протилежних сторонах. Спосіб нам подарував ветеран війни – уже покійний Петро Галицький, який проживав у Петрівцях під Києвом», – зазначили автори.

Він розповів Капрановим реальну історію про те, як у 1941 році віддав свої документи єврейському хлопцю із Одеси, аби той міг врятуватися від німців. Таким чином, в України фактично однієї миті з’явилося два Петра Галицьких. Озброївшись цим реальним фактом, Капранови «створили» у романі трьох молодих людей, які за іронією долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА.

Але розуміючи, що їхній роман читатимуть передусім жінки, письменники завбачливо ввели до твору ще одну сюжетну лінію – любовну:

«Ми як письменники чудово знаємо, що для жінок можна писати тільки на дві теми – про кохання або про любов. Це, безперечно, перебільшення. Але щось в цьому таки є. Тому має бути любовна лінія, якщо ти пишеш для жінок. Головна героїня роману – молода жінка до 30-ти років. Вона сама з нашого райцентру – з Очакова Миколаївської області. Вона закінчила в Києві юридичний факультет, народила дитину, яку виховує без чоловіка, сама. І от вона бореться за дитину, за себе. На особисте життя, звісно, плюнула, бо немає коли й ні до того їй. І тут, як у хороших жіночих романах, трапляється диво: вона їде машиною, пробиває колесо, не може сама дати цьому ради, при цьому зупиняється Volkswagen, з якого виходить ВІН. Трохи старший за неї. Моряк. Неодружений. І от у них спалахують почуття».

Єдине, що тривожило героїню, – ім’я коханого Степан Шагута. Адже вона знала про те, що колись саме під цим іменем її діда заарештувало НКВД, після чого він десь пропав на війні. Виявилося, що батько героя (теж Степан Шагута), вийшовши з табору, залишився в Сибіру. Таким чином, автори змусили героїв шукати правду про своїх пращурів.

Проте, зізнаються Капранови, таких «знущань» над героями роману їм було замало і вони вирішили зіштовхнути їх ще і з подіями 2010 року.

«Тоді якраз почалася істерія «Діди воювали», масово з’явилися «колорадські» стрічки. Роман ми замислили в 2012 року, коли ми всі були переконані, що Янукович – це мінімум на два терміни. Тому ми поставили собі таку задачу: розкрити нашим читачам і героям правду про війну і в фіналі залишити їх із Януковичем», – сказав Дмитро Капранов.

Але за час написання роману в Україні сталася Революція гідності, під час якої екс-президент Віктор Янукович втік до Росії. Тому Капранови вирішили переробити закінчення роману на більш оптимістичне, тому що «без Януковчиа майбутнє виглядає більш світлим і хепі-енд ніхто не відміняв»

Під час заходу автори також жартома пояснили житомирянам, що серйозний роман (а саме так вони охарактеризували свою «Забудь-річку») відрізняється від несерйозного передусім закладкою у книзі.

Крім нового роману «Зубудь-річка», Капранови представили житомиярнам п’яте видання своєї «Мальованої історії Незалежності України» та роман «Щоденник моєї секретарки».

 

Фото Анни Максимової

Як повідомляв Житомир.info, письменник-журналіст Віктор Васильчук з Коростеня отримав нагороду у міжнародному конкурсі «Діамантовий Дюк».

Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі