Інтерв'ю

Як з сімейного бізнесу створити потужне підприємство. Історія житомирського заводу «Євроголд Індестріз»

5 листопада 2017, 15:24

Останнім часом житомирський завод «Євроголд Індестріз» є активним спонсором культурних та спортивних заходів у Житомирі, підприємство з іноземними інвестиціями нарощує потужності та збирається вдвічі збільшити виробництво. З чого все починалося, чи гостинна Україна до іноземних інвесторів, які проблеми існують на сьогодні – про це в інтерв’ю Житомир.info розповів один із засновників компанії, громадянин Австрії Нільс Гроліч.

- Коли ви вперше приїхали в Україну, в Житомир?

- Перший раз у Житомирі я був у 2001 році, 16 років тому. Ми з братом Тобіасом були у Китаї і шукали місце, де можна побудувати фабрику. Побачили там рулони металу, на яких було написано «Made in Ukraine», зателефонували нашому батьку і спитали: де знаходиться Україна? Він сказав, що це дуже близько до Європи, і в нього є там товариш. А згодом порадив брати квитки і їхати у Київ. Мій батько, його товариш Ріхард, Тобіас і я зустрілися там і поїхали до Житомира. Це був листопад 2001 року. У Ріхарда на той час було маленьке виробництво на території заводу хімічного волокна і ми спочатку думали, що можемо почати робити стрем’янки на його виробництві.

- І зразу почали втілювати цей задум?

- Ні, ми поїхали додому і почали обмірковувати цей проект, і врешті вирішили: так, ми це в Україні зробимо.

- Які аргументи були «за»?

- Один з аргументів – Китай був далеко від Європи, від нашої домівки, і ментальність китайців зовсім інша. До того ж у Китаї не було можливості зробити на 100% власну компанію, можна було лише робити 50х50 у партнерстві з китайським урядом. І ми вирішили їхати у Житомир. На той час у нас був італійській партнер, і ми хотіли робити підприємство разом, але коли італійці почули, що ми хочемо їхати в Україну, вони вийшли з проекту. Вони боялися України, бо чули багато історій про «російську мафію». І ми фактично залишилися без інвестора. Але мій далекоглядний батько сказав: хлопці, ви молоді й енергійні і можете це зробити самі. Ми заснували компанію і почали, тобто просто «стрибнули в холодну воду».

- Який був стартовий капітал?

- 500 тисяч євро, це були всі гроші, які ми мали на той час. І потім ми шукали інвесторів, знайшли венчурний капітал, це була швейцарська компанія.

- Ви планували виробляти лише один вид продукції?

- Так, спочатку ми хотіли робити лише драбини-стрем’янки, тому що наш італійській партнер вийшов з проекту, обмеживши наші фінансові можливості. Але коли ми знайшли венчурний капітал, то вирішили зробити реальний, великий проект: до драбин додалися прасувальні дошки та сушарки для білизни. Для цього нам потрібно було більше місця, ніж мав Ріхард, і на території хімволокна ми знайшли приміщення, взяли його в оренду в державної агенція, яка займалася ліквідацією підприємства-банкрута. І після цього почали завозити обладнання.

- Скільки пройшло часу до моменту випуску першої продукції?

- Ми вважаємо днем народження підприємства «Євроголд Індестріз» 6 листопада 2002 року, а першу партію драбин ми відправили в липні 2003 року, замовником була австрійська мережа супермаркетів «Hofer». Я пам’ятаю, що замовлення було – 32 тисячі драбин. Коли я, мій батько, брат Тобіас і головний технолог Володимир Субін, який до цього часу працює на підприємстві, збирали одну драбину, то це займало 21 хвилину. А зараз ми за годину збираємо 200 драбин, 23-25 секунд витрачається на одну.

- Як змінилися обсяги виробництва за 15 років?

- Починали ми з виробництва драбин, але одночасно почали завозити обладнання для виготовлення прасувальних дошок. Десь наприкінці вересня 2003 ми відправили першу партію прасувальних дошок нашому клієнту в Німеччині. А на наприкінці цього ж року ми експортували першу партію сушарок.

- Чому саме такий вибір продукції?

- До того, як почати займатися власним виробництвом, наша родина була представниками італійських виробників подібної продукції. Тобто, ми знали кому це потрібно і як продавати.

- Після 2003 року вироблялися ще якісь види продукції?

- Ні, але ми додали багато різних моделей. Ми починали з двох моделей прасувальних дошок, однієї моделі сушарок та двох моделей драбин. Сьогодні у нас 30 моделей драбин, 90 моделей дошок і близько 15 моделей сушарок.

- Чи важко запустити підприємство з іноземним капіталом в Україні?

- Найважче для нас самих було стати виробником, бо в нас не було досвіду. Уявіть, що ви хочете зробити виробництво, але не знаєте як. Купляєте обладнання, наймаєте людей, і кожен впливає на те, щоб це працювало краще. Тут люди дуже розумні, вони знають, як треба щось зробити, але не знають, як це зробити ефективним і економічно вигідним. І тому перші років сім компанія не могла існувати за свої власні кошти, це був той час, коли ми вчилися робити ефективне виробництво. На сьогодні ми найефективніша компанія у світі в цьому секторі виробництва. Ні в кого немає такого швидкого виробництва, наш метод збирання конструкцій – найшвидший в цьому секторі. І це результат багаторічних спроб і досліджень.

- Чи були у підприємства проблеми з поверненням ПДВ?

- Повернення ПДВ – це була велика проблема в минулому. Були спроби з боку державних органів вирішити це питання таким способом, який для нас, як європейської компанії, був неприйнятним.

- Ці пропозиції надходили з податкової?

- Так. І це одна з тих речей, які змінилися в Україні для підприємств-експортерів. Сьогодні є автоматичне відшкодування ПДВ, є дуже серйозні перевірки від внутрішніх постачальників, щоб довести, що всі заявлені на відшкодування суми правильні. Сьогодні нашому підприємству ПДВ відшкодовують регулярно і без питань.

- Коли почалися ці зміни на краще?

- Проблеми закінчилися 5-6 років тому, ми потрапили в так званий «білий список» підприємств і отримували відшкодування регулярно. Я думаю, ми були однією з перших компаній, які потрапили в цей список.

- Чому?

- Тому що ми завжди робили все згідно законодавства, ніколи не мали подвійної бухгалтерії, все робили «по-білому» і всіляко намагалися це показати. Ми ніколи не сприймали податкову перевірку, як проблему, і коли вони перевіряли і все було в порядку – ми знали, що добре зробили свою роботу.

- Не було спроб, як кажуть, «віджати» ваш бізнес, ніколи не зверталися з подібними пропозиціями?

- Ні, ніколи. Я думаю наш бізнес трохи заскладний, щоб робити такі спроби. Ми продаємо товар, який не є товаром першої необхідності. Ну кому подобається прасувати? Це не шоколад, не діаманти, не граніт. Це дуже важка робота саме в плані продажу, треба мати довгострокову перспективу і планування , це не «швидкий» бізнес. І саме через таку нашу групу товарів подібних спроб не було.

- Який відсоток вашої продукції продається в Україні?

- 10% з нашого виробничого обсягу залишається в Україні. Приблизно 50-60% прасувальних дошок, які продаються в Україні – це «Євроголд». Перші п’ять років ми взагалі нічого не продавали на українському ринку, бо через корупційну систему виходу на ринок неможливо було продавати в країнах СНД. Неможливо було продавати без хабарів, «по-білому», і тому ми цього просто не робили.

- Що стало поштовхом для того, щоб почати продавати свою продукцію в Україні?

- Час не стоїть на місці, приходять міжнародні роздрібні мережі в Україну та в інші країни СНД, і це змінило ринок.

- Є люди, які працюють на підприємстві з першого дня і до сьогодні?

- Всі, хто з нами починав, вони всі залишилися, і це стосується не тільки бізнес-партнерів. Три людини, яких ми найняли, коли тільки почали працювати, вони й досі в компанії. Спочатку вони робили все, починаючи від кави, логістики, підвозу людей і т.п., а зараз вони – топ-менеджери компанії.

- Скільки людей працювало на підприємстві спочатку і скільки працює зараз?

- Коли ми починали у 2002 році, то було 10-15 людей, яких ми найняли, щоб заснувати компанію. Сьогодні у нас працює 1250 людей. Середня зарплата робітника – 6,5 тис. грн, але вона постійно змінюється, бо змінюються виробничі норми, люди отримують надбавки, зарплати підвищуються. Крім того, підприємство виплачує допомогу, якщо людина потребує лікування чи потрапила до лікарі. Жінки, які йдуть в декретну відпустку, теж отримують доплату від підприємства. Зараз розробляємо програму для дітей наших працівників, щоб відправляти їх у дитячі табори або оздоровчі центри за рахунок підприємства.

- Важко знайти кваліфікованих працівників у Житомирі, велика плинність кадрів на підприємстві «Євроголд»?

- Плинність кадрів дуже незначна. Люди, які починають працювати на «Євроголді», залишаються у нас працювати. Тому що робота – це не лише зарплата, це ще й атмосфера, команда, підтримка, можливість росту. Люди бачать, що компанія росте і вони ростуть разом з нею. Десять років тому в нас були старі душові і ми не знали, куди в першу чергу інвестувати – в ремонт душових чи в обладнання. І люди розуміють, що спочатку ми інвестуємо в обладнання, заробляємо гроші і робимо хороші душові.

- Останнім часом ваше підприємство почало долучатися й до соціальних проектів у місті, ті ж самі дошки для сап-бордингу в гідропарку чи спонсорство Космічного напівмарафону.. Чому ви не робили цього раніше?

- Раніше ми рахували кожну копійку і інвестували її в розвиток компанії. А зараз у нас є план збільшити підприємство вдвічі і тому треба працювати на імідж, щоб у майбутньому залучити працівників високої якості. На жаль, нам не вистачає молодих технологів, молодих людей з гарною освітою. І популяризуючи нашу компанію, ми хочемо залучати людей.

- Не плануєте навчати спеціалістів для підприємства за рахунок підприємства?

- Так, ми робимо це. Але співпраця з житомирськими коледжами та університетами на дуже низькому рівні, у них немає зацікавленості, й ми не розуміємо чому. В Європі це дуже поширена практика, коли в якомусь коледжі три дні на тиждень студенти працюють на виробництві, а два дні отримують теоретичні знання. Вартість цього навчання ділять між собою підприємство та держава. Але в Україні чомусь ніхто про це не думає. Ми працюємо з різними європейськими, австрійським асоціаціями, щоб запровадити такий тип освіти в Україні, але на це потрібен час, багато грошей і зацікавленість всіх сторін процесу, зміна законодавства тощо. А навчання на замовлення підприємства, яке існує зараз, – воно допомагає тільки якомусь підприємству, але не країні в цілому. Треба змінювати систему.

- Не пробували залучати на підприємство випускників, є в цьому напрямку співпраця з місцевими університетами?

- Є така можливість, але інтерес самих університетів дуже низький. В нас були зустрічі в університетах – на них приходило 10-12 студентів. Це говорить про незацікавленість викладачів університету дати своїм студентам можливість працювати на виробництві. За останні кілька років на зустрічах з місцевими адміністраціями та керівниками підприємств це питання завжди було номер один – де і як знайти людей з гарною освітою. У нас на сьогодні більша частина топ-менеджерів – з Києва, бо у Житомирі важко знайти людей, в яких є досвід роботи в міжнародних компаніях. А наша компанія на 90% орієнтована на експорт, наші партнери – великі міжнародні роздрібні мережі.

- Якби ви мали сьогоднішній досвід 15 років тому, ви б відкрили підприємство в Україні?

- Так. Бо це дуже успішний проект і красива країна. Можливості в Україні дуже великі, якщо вам вдасться здолати ті фактори, які заважають бізнесу ефективно працювати, тут можна створювати цікавий бізнес. І це потрібно Україні, бо тут немає експортуючи компаній, ви постачаєте лише сировину. У вас достатньо людей, достатньо ресурсів, щоб виробляти готову продукцію. І ця можливість найцікавіша і найпривабливіша, враховуючи ваше розташування на Європейському континенті. Але ваші бізнесмени хочуть дуже швидко збагатитися, я не бачу в них бажання працювати на довгострокову перспективу.

Житомир.info

 

Матеріали по темі