Суспільство

Житомирська область: сутінки фарфорової цивілізації

3 серпня 2008, 11:14
 Майже два місяці в Музеї космонавтики імені Корольова експонувалися роботи колишньої головної художниці Коростенського фарфорового заводу Наталії Аксьоненко. Потім творчий доробок майстрині обговорювали колеги, мистецтвознавці, студенти. Роботи художниці справді талановиті, але перспектив для творчості в порцеляновій галузі на Житомирщині ніяких.

Наталія Аксьоненко потрапила в Коростень за розподілом, закінчивши в Миргороді на рідній Полтавщині керамічний технікум. Гадала, що відпрацює обов’язкові на той час для молодого спеціаліста три роки та й повернеться додому. Але захопилась роботою. Закінчила заочно Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, стала головним художником підприємства. Не помітила, як збігло майже тридцять літ. І далі б творила, якби не криза, що охопила порцелянову галузь.

Падіння виробництва вражає: на п’яти підприємствах галузі в області випуск продукції порівняно з 2004 роком скоротився на 60 відсотків. Коростенський завод колись диктував моду на фарфор в усьому СРСР. У кризові 90-ті роки не тільки вистояв, а й оновлювався, розвивався. А тепер людей викинули на вулицю.

— Це я називаю загибеллю фарфорової цивілізації, — з гіркотою каже художниця.

Хто в цьому більше винен, кілька останніх урядів чи нові власники підприємства, — сказати важко. А Наталя Аксьоненко два роки тому, коли переконалася, що її творчість новим господарям не потрібна, подала заяву на звільнення.

— Перед цим за власні гроші вона викупила свої ж творчі роботи — вони й показані на виставці, — каже мистецтвознавець Анатолій Шевчук, один з ініціаторів створення експозиції.

А що далі?

— Художник не може не творити. Як йому є що сказати, свій матеріал він знайде, — стверджує Н. Аксьоненко. — Працюватиму зі склом, деревом, шукатиму нові авторські техніки.

Та все одно мріє, щоб знайшовся той, хто має гроші, створив невелике виробництво, де можна було б випускати саме високохудожній фарфор. Бо він ціниться найвище. Пам’ятає, як захоплено купували іноземці вироби підприємства. Казали: «Генд мейд!», тобто ручна робота. Людям набридли конвеєрні вироби. Хочеться чогось неповторного, індивідуального.

Але навіть у краєзнавчому музеї в Коростені мало виробів заводу, який працював тут більше ста літ. Було б добре відкрити в Житомирі центр творчості Полісся, де зібрати фарфор, килими, вишиванки, писанки -все, чим ми можемо по праву пишатися.

 

Олексій КАВУН

http://www.golos.com.ua

Матеріали по темі