- Як довго Ви йшли до цього результату?
С. О.: Насправді, ми почали готуватися до Олімпіади з найпершого тренування. Ще 12 років тому поставили собі таку мету. За весь цей час на тренуваннях донька пробігла не один кілометер, була піднята не одна тонна заліза. Після Олімпіади у Афінах, де Світлана була четветрою, всі наступні чотири роки було витрачено на підготовку до Пекіну.
- Що було найважчим у підготовці до змагань?
С. О.: Великою проблемою для нас був стадіон, адже у Коростені з цим велика проблема. Тобто умов для підготовки олімпійських чемніонів нема.
- Сергію Олександровичу, як Ви підтримуви дочку у Пекіні?
С. О.: До Китаю я не їздив. Світлана була там сама, без особистого тренера. Але, звісно, я підтримував її на відстані. Кожного дня ми розмовляли по телефону, я давав їй якісь поради, дізнавався новини.
Якою була обстановка у Пекіні?
Світлана: Відчувати підтримку там було просто необхідно. Хоч китайці - народ дружелюбний та приймали надзвичайно тепло, однак додому хотілося. Я знаходилася там з 19 серпня. Кілька днів у нас проходила адаптація. Потім до першого вересня ми знаходились у параолімпійському центрі, сьомого числа відбулося урочисте відкриття, а за п’ять днів я вже браоа участь у змаганнях. Морльно було важко, конкуренція була досить сильна.
- Як зазвичай проходив день в Олімпійському містечку?
Світлана: Прокидалися рано вранці, снідали, потім були тренування. Без цього ніяк, адже форму потрібно підтримувати. Час від часу нас возили до міста, на різноманітні екскурсії.
- Що з екскурсій запам’яталося найбільше?
Світлана: Напевно, більше за все вразила Велика Китайська Стіна. Взагалі, було багато цікавого. Рідним я привезла багато сувенірів.
- Чи задоволені Ви своїм результатом?
Світлана: Отримавши нагороду, я була щасливою, проте розраховувала на золото, адже на тренуваннях я показувала кращі результати.
- В чому ж причина?
Світлана: Умене був недоступ до планки кілька сантиметрів. Я показала результат 6, 62 м. Це на 1 сантиметр менше за результат срібної медалістки і на 6 сантиметрів від золота.
Чи виконала держава свої обіцянки щодо грошової винагороди?
С.О.: Так, 29 вересня у Києві Прем’єр-міністр вручила спортсменам винагороди. Все, як обіцяли, так і виконали.
Світлана: Добре, що наша держава всіляко підтримує спортсменів. Коли ми вийшли з літака у Києві приємно було зустріти делегацію з Коростеня, яка приїхала зустріти та привітати мене.
- Чим займаєтесь зараз: працюєте, вчитесь, готуєтесь до наступних змагнь?
Світлана: Нещодавно я закінчила Київський університет “Україна”, за освітою я соціальний працівник. Наразі поки відпочиваю після Олімпійських ігор, надалі збираюся продовжити тренування.
С. О: А я дуже сподіваюся, що донька достойно представить Коростень на параолімпійських іграх у Лондоні у 2012 році.
Досьє: Горбенко Світлана Сергіївна – народилася 29 липня 1985 р у Коростені. Випускниця Київського університету “Україна”. Заслужений майстер спорту України. З 1996 р. займається спортом. Тренером Світлани є її батько, Сергій Горбенко. Уже за чотири роки після початку тренуваль представляє інтереси збірної України з легкої атлетики – стрибки в дожину; з 2002 р її рівень підготовки дозволяє дічині брати участь у міжнародних змаганнях. Перший міжнародний виступ відбувся у Франції, чемпіонат Європи. 2003 – світові змагання у Нідерландах. 2004 – паролімпійські ігри в Афінах, де Світлана посідає 4 місце. 2005 – чемпіонат Європи у Фінляндії, який приносить коростенській спортсменці золото. Срібний призер чемпіонату світу 2006 року у стрибках у довжину серед спортсменів-інвалідів з вадами зору. 2007 – чемпіонат Європи в Чехії приносить Світлані срібло. 2008 – паролімпійські ігри в Китаї, спортсменка здобуває у скарбничку української збірної срібну медаль. Вважає, що спортсменами не народжуються, спортсменами стають.
Оксана ТРОКОЗ, http://20minut.ua