Село Дроздинь знаходиться під українсько-білоруським кордоном. Місцевість тут болотиста, а в лісах частенько трапляються непрохідні хащі.
Проте місцеві дітлахи змалечку збирають гриби та ягоди, а тому відпускати дітей до лісу батьки зазвичай не бояться.
До лісу 10-річний Руслан Маринич разом із двома друзями пішов по лучину. Додому вирішив повернутися першим і не зчувся, як заблукав. Уже ввечері хлопчика шукали близько сотні селян з усієї усюди, вночі до них долучилися правоохоронці й МНСники. Знайти дитину вдалося лише надвечір наступного дня.
Володимир Огієвич, рятувальник: «Вже лежав, мішка ще положив, що рубав лучину, і сокиру. Голова ще на купині, а ноги у воді. Лід розтав. Голова ще чуть-чуть работає, ноги не може розігнути. Я ще підняв його, ще соображає. Я його щось питаю – угу-угу. Ще як підняв, вже курточкою обмотав, то він ще кричіть: сокиру забери».
Руслан і сам намагався знайти дорогу додому, чим ненавмисно плутав сліди. Кілька разів засинав просто на болоті і зрештою непритомнів, - констатують рятувальники.
Хлопчину знайшли за 10 кілометрів від села. Кажуть: ще однієї доби дитина не пережила б.
Батько Руслана перебирає в руках мокрі синові речі і зізнається: порятунок дитини – справжнє диво.
Віктор Маринич, батько хлопчика: «Шмаття його повністю було мокре насквозь. Якщо би він був у стані нормальному, міг би пересуватися, а так лежав чи сидів. Можна сказати, що Богом поцілований - такий організм закальонний, такий крепкий, а так би до вечора не дожив».
Тепер Руслан під наглядом медиків. Їхній попередній діагноз – загальне переохолодження організму.
Деталей своїх поневірянь хлопчик не пам`ятає. Пригадує лише, що перед тим як його знайшли - він почав засинати і йому вперше за три доби стало тепло.
Руслан Маринич, врятований хлопчик: «Мені було страшно, холодно, що не було нікого. Вночі вже встав на болоті і не там, куди йшов».
Мати Руслана твердить: ні сина, ні решти п`ятьох своїх дітей до лісу більше не відпустить. А сам хлопчик сумно додає: тепер у хащі його й силоміць не затягнеш.
